Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

239 Кабінет, а пізніше секція шевченкознавства Інституту української літератури при Українській академії наук існували тільки на папері, бо там працював лише один науковець та й то попав туди не за фахом і займався іншою, власною літературною працею. Настав період майже повного занепаду науки про Шевченка і буйного розквіту псевдонауки про нього, період «вільного» копирсання в поетовій спадщині різних жидів як критиків, так і науковців, які скрізь займали найвідповідальніші посади і місця. Як приклад згадаймо Інститут української літератури Академії наук, де серед кількох десятків наукових працівників більше половини були жиди – Айзеншток, Бернштей, Борщаговський, Мінчин, Новак, Гозенпуд, Стебун (Канцельсон), Смульсон, Шаховський та інші Всі вони з усякої нагоди і без нагоди писали статті і монографії про Шевченка. Особливо ряснів такими статтями й критичними нарисами період відзначення 125- літнього ювілею з дня народження поета. Це був період не тільки фальсифікації спадщини поета. а й період наживи і слави жидівства. «Найвидатніші знавці» Шевченка – Айзеншток, Стебун, Шаховський – не тільки писали про Шевченка, а друкували свої «праці» по кілька разів в усіх органах преси і України, і Союзу (газети, журнали. наукові записки. окремі книжки тощо). На цей час були надруковані нариси Альтмана, Йоффе, Дусавицького (газета «Пролетарська правда»), Пустовського, монографії Айзенштока та інших, де вони в кривому дзеркалі показують народові славний шлях життя і творчості поета. В своїх працях вони домагалися довести. що Шевченко прихильно ставився до жидів і був найближчим їх приятелем, що Шевченко був атеїстом, не вірив у бога, ненавидів релігію, що поезія його є інтернаціональна, в якій поет передбачає жидівський лад – комунізм. Жид Альтман у своєму премійованому нарисі доводить, що попередні науковці- українці не бачили згаданих нами жидівських відкрить і «намагалися викреслити з творчої спадщини поета і з його славного життєвого шляху всі елементи інтернаціоналізму», тоді як поезії Шевченка, продовжує він, «прийняті інтернаціональними мотивами («Т.Г.Шевченко», стор. 28).