Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

241 Але поглянувши тверезими очима на життя і творчість поета, ми побачимо зовсім протилежну карту, побачимо, що всі тенденції зближення Шевченка з жидівською нацією, всі жидівські теорійки не мали під собою ніякого ґрунту. Поряд з зворушливими і глибоко емоціональними образами, сповненими любові до свого знедоленого народу, поет гостро нападає на жидівство, як на «мерзенну іудею», що прагне заволодіти світом, упившись кров’ю інших. Шевченко, звертаючись у глиб віків, згадує Христа, його народження, що зворушило все юдейське царство: І вся мерзенна Іудея Заворушилась, заревла… В поезії «У Вільні, городі преславнім» поет малює образ жида-вбивці (жидівський талмуд дозволяє вбити людину іншої нації), і з ненавистю до нього і жалем до забитого звертається до старої матері останнього: Горе тобі, стара мати! Нема твого сина: На вулиці валяється Убита дитина. Убита жидовином… З презирством зображає він жидів корчмарів, купців, лихварів, орендарів. Щоб повніше показати і розкрити образ жида-корчмаря та його сім’ю з усіма їх характерними особливостями. Шевченко малює їх на фоні побуту. окреслюючи їх кількома мазками свого поетичного пензля. Ось жидівська хата, а в хаті: … Ото дочка, а то батько – Чортова кишеня Стара Хайка лежить долі, В перинах поганих. А ось юда-корчмар з найхарактернішими для нього рисами: А покищо