Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

254 Феногеном він цинічно признається: «Коли мені заплатять, я буду мовчать», а як плату за цю послугу вимагає від Пузиря… тисячу карбованців. Не бажаючи працювати, тікаючи від праці якомога далі, інший жидок, шахрай Невідомий, продає фальшиві гроші (комедія «Сто тисяч»). Він пропонує Герасимові Калитці сто тисяч фальшивих за п’ять тисяч справжніх. Як досвічений авантурник, він вихваляє перед обраною жертвою свій «товар» і «фірму», чуюючи, наче хижак падло, легку поживу. «У нас порядок, – каже він Калитці, – фірма почтенна, товар (фальшиві гроші) з Лондона прямо ідьот у кожаних мішках: єжели возьмете, то скажіть. скільки вам нужно, я буду телеграму пускать у Одесу, і англичанин сам вивезет їх на вашу станцію». Підсунувши Калитці звичайний папір, укладений у пачки і тільки зверху замаскований справжніми кредитками. шахрай вхопив три тисячі грошей, чемодан і чкурнув на поїзд. Легко, вигідно. швидко і… бридко. Воістину по-жидівському! Вільно, як риба в ставу, почували себе шахраї-жиди серед темного селянства Новий день їх лякав тільки тим, що хоч і потроху, але приносив з собою новий, вищий ступінь свідомості трудящого люду. Шахраї занепокоєні. Вони навіть скаржаться, як трудно «жить на світі». «А через що і трудно?» – запитує шахрай Невідомий, і сам же відповідає: «Через те, що багато розумних понаставало…». Жиди були невдоволені, що торгівлею, крім них, починають займатись і українці, що люди починають обминати шахраїв і вдаватися до своїх же людей. І жиди починають фарбуватись у різні захисні кольори, щоб зовні нібито нічим не відрізнятися від українців. Гершки стають Григоріями, Мойші – Мусіями, Мишеле – Михайлами. Фактор Гершко в п’єсі «сто тисяч», рекомендуючись Герасимові Калитці, називає себе Григорієм Мойсеєвичем. Калитка дивується, довідавшись, що Гершко не вихрест, а жид, але називає себе не по-жидівському. І Гершко цілком пояснює: «Ето мода теперички…» Знахабнілі й жорстокі, жиди разом з тим були втіленням боягузтва. Гершко в п’єсі «Бурлака» ледве живий прибігає до волосного старшини, побачивши на власні очі бурлаку,