Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

35 лише одним ступенем в розвитку юдейства, на якому жид не має потреби зв’язуватися з синагогою та рабином для того, щоб лишитися жидом. Через те, що переважна частина жидів – членів партії, офіційно не вважає себе більш жидами, перейшовши в табір інтернаціоналістів, неможливо точно встановити кількість жидів серед членів партії. Проте, совєтська урядова статистика показує, що, наприклад, в 1927 р. процент жидів – членів партії (8 %; з них 4,88 % дійсних членів і 3,12% кандидатів) майже в 5 разів перевищував їх процент у загальній кількості населення (1,77 % в 1926 р.). За Гергелем, жиди розподілялися в 1926 р. так: Область Кількість жидів-комуністів Процент жидів -комуністів В Україні 16.988 38,4 В Білорусі 2.922 6,6 В Гомельській області 1.511 3,5 В інших частинах Совєтського Союзу 19.513 44,0 В армії, флоті, закордонних представництвах 3.366 7,5 Разом 44.300 100,0 Найбільше число жидів-комуністів припадало не на захід країни, де жила найбільша кількість жидівського населення, а насамперед на РСФСР. В армії і флоті жиди виступали насамперед як комісари, методичні працівники та інженери. Як найбільш надійна опора режиму, вони репрезентували большевицьку державу а кордоном і відігравали особливу роль у відділах закордонних справ НКВД. Саме на РСФСР і Закавказзя припадає найбільша кількість жидів-комуністів, які не розмовляють рідною говіркою «ідіш»; це свідчить про потужну асиміляцію жидів у цих районах. Найбільший процент жидів, що розмовляє на «ідіш», припадає на Білорусь, де вони ще живуть суцільними замкненими в собі масами.