Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

36 Найшвидше зростало число жидів – членів комсомолу. За гергелем кількість жидів – членів комсомолу була така: Січень 1924 19.815 Січень 1925 48.111 Січень 1926 68.207 Січень 1927 97.435 Липень 1927 99.579 [4]. Розвиток юдейства в Совєтському Союзі. (Нове Українське Слово. Київ. – 1942. – № 7 (22), 11 січня). Щодо дальших років, то ми не маємо даних. Але про те, що цей приріст тривав весь час, свідчать дані, вміщені в газеті «Бакинський рабочий» від 23 квітня 1936 р. за № 95, за якими в 1936 р. серед кандидатів у комсомол було 20 % жидів, а в центральному комітеті комсомолу – 11 %. 4. Говірка «ідіш», як мова щоденного вжитку. Під час перепису1897 р., 5.054.300 жидів, тобто 96 % жидівського населення Росії, визнали ідіш своєю рідною мовою. Після жовтневої революції 1917 р. більшість жидів- комуністів відцуралися ідіш і почали поширювати серед жидівських мас, зокрема серед жидівського робітництва, ідеї асиміляції. Проте, приблизно з 1925 р., в звязку з національною політикою совєтів, ідіш все більше й більше заполонила політичне і культурне життя жидів. Проте, й процес асиміляції не вщух: під час перепису 1926 р. лише 1.888.500 жидів, тобто 70,6 % жидівського населення або 72,6 % західних чи так званих польських жидів (інші жидівські групи не розмовляють ідіш) визначили ідіш, як мову щоденного вжитку. При цьому треба зважати, що переписом 1926 р. не були охоплені жиди Польщі, балтійських держав і Бесарабії. В 1926 р. жиди, що розмовляють ідіш, розподіляються по окремих республіках Совєтського Союзу так: