Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

60 жалкувалися за ним. Уманський вивчив іноземні мови під час своєї попередньої служби дипломатичним кур’єром і взагалі був в очах жидів і їх приятелів блискучим представником плутократично-большевицького союзу. Посольський «салон», що його дуже шанувала Елеонора Рузвельт, скоро став місцем зустрічі жидів. З приводу призначення Уманського послом американська преса, з її нахилом до дешевих сенсацій, багато старалася, щоб позитивно змалювати особу цього ще молодого совєтського представника. Зокрема ж підкреслювала його доброчинність, його знання особливостей американської мови. «Містер Уманський» подбав про це з єдиною метою подобатися вашингтонським громадянам, і це, зрозуміло, підкреслювалося всіма спритними відвідувачами салонів. Тільки те, що ці знання він без усякого зусилля здобув у колах американських ганстерів, з якими він мав дуже жвавий зв’язок по різних темних закутках, лишилося для репортерів таємницею. Необхідність передати Літвінову пишні покої вашингтонського посольства, напевно, дуже боляче вразила Уманського. Цей маленький жидок з Миколаєва, що на підставі нерегулярного відвідування гімназії і совєтського університету в Москві вважав себе дуже освіченою людиною, завжди мав пристрасть до розкошів. Ця риса дуже мало личила членові партії «найдемократичнішої держави світу» і вигнала з нього останні рештки того фарисейського мимрення про большевицький ідеалізм, яким совєтські вельможі для доброго тону завжди приголомшують их, що входять з ними в якийсь зв'язок. Коли уманському, як совєтському патріотові потрібно було відбувати військову службу, він уже мав добру посаду кореспондента в ТАСС і нізащо не побажав змінити приємні покої редакції на казарму, в якій мусив відбувати військову службу Солдатчина була гидка цьому паросткові Ізраїля, і він у паніці кинувся на коліна перед ГПУ, щоб уникнути ненависної йому військової муштри. ГПУ не дало йому офіційної служби, але забезпечило його становищем «випадкового співробітника». Нарешті з допомогою інших жидків, пощастило Уманському здобути свій захист у комісаріаті закордонних справ, де він дістав посаду дипломатичного кур’єра і таким чином викрутився від військової служби.