Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

75 Фундаментом співжиття людей і суспільного прогресу не може бути той вульгарний утилітаризм, який є неминучим наслідком матеріалістичного світосприймання і найхарактернішою властивістю юдейського духу. Суспільний прогрес і співжиття людей вимагають певного обмеження індивідуального егоїзму, підпорядкування індивідуальних вигід загальному інтересові жертвування сучасним для майбутнього, близьким – для далекого, особистим – для суспільного. А це все несумісне з матеріалістичним світоглядом. Для цього обовязково потрібна певна ідейність, яку совєтська молодь безнадійно втратила в результаті юдейського виховання. Людину, позбавлену всіляких ідеалів, людину, яка в своєму поводженні виходить виключноз міркування особистої вигоди, до будь-якого обмеження або будь-якої жертви можна тільки примусити. А оскільки без такого обмеження і жертви суспільне життя неможливе, то відсутність власного бажання і готовності до них неминуче компенсується зовнішнім примусом. Постійна заміна внутрішніх стимулів лише зовнішнім примусом перетворює людину на бездушний механізм, сліпий автомат, тобто спотворює саму людську природу, – людина в такому випадку перестає бути людиною. Тому, справді, перемога цієї людської породи, породи «гомо юдекус» або «гомо советікус», що є те саме, означала б кінець усякої культури, а в кінцевому результаті виходить, і всякого життя на землі. Такі люди неминуче рано чи пізно самі себе пожерли б, а перед тим запагубили б і все живе на землі… [19]. Отже, ми бачимо, повний перелік звинувачень євреїв, з детальним описом всіх вад, бажань, недоліків, «розкладаючою» дією їх на радянську молодь. Це було прагнення все перекласти на євреїв і звинуватити їх у всіх бідах в країні, суспільстві, виованні молоді.