Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

97 їх лише живим матеріалом для своїх прибутків. Визиск і прибуток – ось гасла світового жидівства. Для цього воно не гребує нічим. Вже давно бога Єгову заступив йому інший бог, ім’я якого – гроші. Для здобуття грошей жидівство має безліч способів. Одним з них є влада. Та влада теж здобувається різно. Її можна здобути, нацьковуючи один нарід на одного, сіючи між народами ворожнечу. Для цього жиди вигадують інтернаціоналізм (латинське слово inter означає між). З пропаганди інтернаціоналізму, на думку жидівства, можна зробити великий гешефт. За жидівським витвором – марксизмом, у людей зовсім не повинно бути національного почуття; замість нього мусить існувати якесь почуття інтернаціональне, при якому юдина належить не до якоїсь певної нації а є космополітом (від грецьких слів cosmos – світ і polites – громадянин) – громадянином всесвіту. Ця одна з багатьох жидівських вигадок суперечить самій природі людини. Відколи людина з’явилася на світ, живучи спочатку родом, плем’ям, потім як нарід, нація, вона шанувала й любила і свою громаду і землю, на якій жила. Любов до своєї нації, до своєї батьківщини є природнє почуття людини. Не слід ототожнювати націю з батьківщиною, але не слід і відокремлювати їх, бо це – дві сторони того самого почуття. (Латинські слова natio і populous мають одне значення: нарід). Як діти не можуть не любити своїх батьків, так і люди певної нації не можуть не любити своєї батьківщини. Жидівство ж проповідуванням інтернаціоналізму намагається знищити цю відвічну любов. Пропагуючи інтернаціоналізм, жидівство засновує цілу велику організацію – «інтернаціонал». Таких «інтернаціоналів» було три. Перший з них був заснований Марксом і Енгельсом. Тертій і, мабуть, останній заснований уже большевиками, звався «комуністичним», мав свій центр у Москві і, треба сподіватися, скоро скінчить своє жалюгідне існування. Всі ці «інтернаціонали» орієнтувалися на робітництво, бачачи в ньому першого й головного діяча класової боротьби – цієї альфи і омеги марксизму. Без проповіді класової боротьби жидівський інтернаціоналізм був би нічого не вартий. Невипадково жидівство для виконання своїх злочинних планів вибрало саме робітників – адже вони були виробниками того, на чому жидівські багатії – капіталісти заробляли