Коваль Г.П. Євреї на сторінках українських газет періоду нацистської окупації в 1941 – 1942 роках / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв: Іліон, 2019. – 266 с.

99 війни інтереси зміцнення СССР його могутності, забезпечення йому перемоги збігаються з інтересами трудящих усього світу і сприяють перемозі світової революції», Це вже було цілком неприхованим визнанням готування СССР до наступальної війни. У відповідь на це Німеччина, керована Адольфом Гітлером, який мудро розгадав підлі заміри жидо-большевизму, уклала пакт проти комінтерну з Японією, до якого згодом приєдналася також Італія. Цей далекозорий захід Фюрера вже сам по собі показує, яку велику небезпеку являв у свій час інтернаціоналізм. З самого початку нинішньої війни виявилось лицемірство жидівського гасла інтернаціоналізму. Про нього раптом забули. Маска інтернаціонального боротьби стала вже непридатною і вона була зірвана тими самими, хто пропагував інтернаціоналізм. Ні Молотов 22 червня 1941 р., ні Сталін 3 липня того ж року в своїх промовах по радіо жодним словом не згадали про інтернаціональні цілі війни, якщо не рахувати сталінських слів, що війна «за свободу нашої батьківщини зілл’ється з боротьбою народів Європи та Америки за їх незалежність, за демократичні свободи». Ті, що протягом багатьох років останніми словами лаяли країни демократичних свобод, тепер, перед страхом за свою загибель, забули про інтернаціоналізм, про світову революцію і всі свої надії покладають на демократичні країни. В цьому нема нічого дивного. Жидам і большевикам не вперше доводиться зрікатися того, що вони ще так недавно обстоювали. Тепер уже вони говорять про «вітчизняну війну». Таким чином, жидо-большевицький інтернаціоналізм збанкрутував назавжди і був викритий тими, хто його створив. Жидо-большевицький інтернаціоналізм зріс і міг зрости тільки на брехні та обмані. Він затемнював людську свідомість, породжував невластиву людям віру в згубну для них класову боротьбу, маючи остаточною метою підкорення людства жидівству. Не якийсь безглуздий інтернаціоналізм, а здорове національне почуття – ось що властиве кожному культурному народові. Це почуття виявляється у кожного народу різно, бо засновано на різних історичних засадах. Національне почуття, наприклад, у румун, у словаків, у болгар має інші історичні основи, ніж в українців. Саме тому, жодний з народів не може ні повторити, ні копіювати націонал-соціалізм Великої Німеччини.