Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

252 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 Бельведеру, привіз до сойму та роздавав послам вибитий на шапірографі життєпис Мосціцького, бо ніхто з «єлєкторів» не знав, хто такий Мосціцький!), і той сам Пілсудський призначив на свого заступника РидзаСміглого, покликав ще за свого життя чотирократно Складковського на прем’єра, вишрубовував і толерував дилетантів на найвищих становищах, ніби глядів у будучину та оперував широкими категоріями на далеку мету, але не зробив нічого, щоб забезпечити здійснення та закріплення своїх задумів бодай на якийсь час. Коли ж і позаПілсудським були одиниці, які розуміли польську дійсність, то саме вони не знаходили собі послуху і мали найменший вплив на прилюдну опінію та на хід державної, внутрішньої і закордонної політики. Висловлювати тверезий погляд, який відбігав би від трафаретів урядового оптимізму та ендецької тромтадрації – значило наражуватися відразу на закиди гасителя духа, дефетиста та – чого доброго – й державного зрадника (мацкевича зі «слова» арештували і післали до Берези, Бохенським з «Політики» грозили військовими з Тернополя на конвентиклю у Золочеві, що спалить їм двір у Поникві, Бончковський із «Мислі Польської» ледви з життям утік з Тернополя з власного відчиту). Були й у відродженій Польщі одиниці, які бачили похилу площу, по якій котиться польський державний віз. Але їх було мінімально, так мало, що їх ніхто не бачив. Здебільша теж тії, які зараховували себе до опозиції, належали до неї тому, що не були при владі. Інші знову (теж лише одиниці) були цілком інертні, проголошували гасло «моя хата з краю» та задовольнялися ролею іонізаторів у гуртку довірених знайомих. І за своїм іронічно-насмішливим підходом вони самі не бачили цілої правди . Царила у Польщі атмосфера втечі від правди . Допускальне було лише те, що буо приємне, про неприємне не казалося, наче б порушування немилих справіз внутрішньої політики належала до поганого тону. Правда не рішала, иаксамо як не рішало значіння проблеми, – рішав настрій і смак вулиці, які саме у суттєвих справах ніхто, ні партії, ні санаційна верхівка. Не мав відваги протиставитися, не знаючи зрештою і самому, на яку іншу ногу треба станути. Панувала фраза, великою силою великих слів задурманювали