Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

253 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 польські діячі свій нарід і самих себе, не виявляючи до останнього дня катастрофи бажання перейти з країни крилатої і нещирої фрази у країну правдивої оцінки всіх явищ політичного життя. Чи дивниця, що громадянство, яке 20 літ перебувало у такій атмосфері, громадянство, яке не знало, що таке політична освіта, та яке мало провідників політично неосвічених, вірило у вересні 1939 року, що польські війська «напевне» займуть Берлін і Східні Пруси, та що – потім – Совіти йдуть полякам «на поміч»?! [4]. Устрій і влада. Зерна внутрішньої слабости Польщі були засіяні в усіх трьох конституціях, що їх мала польська держава у свому 20-тилітньому існуванні. Усі три конституції були джерелами найповажніших внутрішніх політичних суперечок, які інколи доводили до потрясінь, що й безпосередньо грозили державі загибеллю. Ніодна з отих конституцій не замикала політичної боротьби, кожна з них була лише кінцем одного та початком другого періоду боротьби, яка назверх була боротьбою за устрій, але по суті була боротьбою за владу. Таким робом у Польщі влада не була функцією устрою, тільки устрій був засобом влади. Бо автори всіх трьох польських конституцій мали «задню думку», зрештою всьому світу відому: ні в одному з отих трьох випадків автори не думали про те, щоб державі дати добрий і тривкий лад, пристосований до соціального та національно-політичного укладу сил, ні в одному з отих трьох випадків автори конституції не здійснювали в ній свої політичної програми, себто не реалізували свого політичного світогляду, лише завжди конституція мала служити їм на те, щоб позбавити влади їх противників та дати владу їм самим. Конституція у Польщі була знаряддям боротьби за владу, яка тривала повних і безупинних 20 літ. Формально початок польської держави датується від дня 11 листопада 1918 року, себто від дня повороту Пілсудського до Варшави (про це навіть появився закон з 22 квітня 1937 року «про свято самостійности»). Декрет Пілсудського з 22 листопада 1918 р., як начальника держави, про найвищу репрезентаційну владу у Польщі нормував тимчасовий