Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

256 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 недовіря цілому кабінетові!); президент е мав права розв’язати сойму перед кінцем п’ятилітньої каденції, хіба що згодився на це сенат більшістю 3/5 свого законного числа членів (а що саме сенат був здебільша «правий», то у практиці було річчю неможливою, щоб аж 66 сенаторів на 111 заявилась прот волі сойму); законодатна процедура йшла мимо президента та його роля зводилась по суті до чисто репретаційних функцій. Страх перед приходом Пілсудського до влади казав польській політичній правиці відповідно препарувати конституцію, виборчу ординацію та соймовий регулямін. Другим засобом асекурації перед цією самою «небезпекою» була така організація найвищої військової влади, щоб за все відповідав військовий міністр, з черги відповідальний перед – соймом. За тут-то організацію військової влади велась дальше боротьба, без огляду на те, чи Пілсудський урядував у Бельведері чи писав книжку «1920 рік» у Сулєювку». Зрікся всіх становищ (шефа генерального штабу та голови «тісної воєнної ради») літом 1923-го року, безпосередньо після приходу до влади уряду т. зв. «Хієно-Пяста» з Вітосом, як премієром (бльок об’єднаної правиці, що звала себе «хшесціянська єдносць народова» та рахувала у соймі 161 голосів, з центровим «Пястом», що мав 70 голосів: сойм складався, як відомо, з 444 послів). Коли звеличники Пілсудського уладили йому на прощання бенкет у «малиновій» салі варшавського «Брістолю» та запитувала його, чому відсувається від державних справ, він порівнював свою незавидну долю до долі Юєефа Понятовського, який згинув у болоті» (в річці Ельстері) та нав’язував до слів на пам’ятнику Понятовського у Варшаві «Честь і батьківщина»: «…Шукаєш честии? Знайдеш свого наслідника теж у болоті, ріднім болоті. Болотом його напоїли… Хочу тільки ствердити, що це болото є. та має воно повагу і значіння у Польщі…» Як Пілсудський розумів боротьбу з тим болотом – це ще напевне тямить чимало людей, тим більше, що після переможного, здавалося, закінчення тієї боротьби болото зовсім не щезло, бо самі люди Пілсудського згодом ще більше його розмазали. Давав у Сулєювку інтерв’ю до газет, «перестерігав» през. Войцеховського перед генералами Сікорським і Галлєром, як тими, що ніби втягають військо до політики, всіми способами