Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

276 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 йому визначувала сама конституція і декрет про організацію військової влади, то такому смільчакові давали негайно по пальцях: так було зі старим ген.Желіговським, який мав відвагу голосно звернути в соймі увагу, що розпорядок Складковського про встановлення Ридза Сміглого «другою особою після президента» є суперечний з конституцією. Сойм поділився тоді відразу на прихильників і противників не Желіговского, а Ридза, при чому всі знали, що ті, які підтримують Желіговського, стоять по стороні Мосціцького в його боротьбі з Ридзом! Камарилья Ридза зголосила на військовій комісії сойму недовіря Желіговському, як голові тої комісії. Довго тягнувся той неабиякий скандал, аж поки таки Желіговського, одного з найстарших і найвірніших Пілсудському польських генералів, «визвольника Вильна» - скинули з головування у військовій комісії! Не диво, що такі люди як Божого бича боялися індивідуальности, яка була б з іншої глини, ніж Мочціцький та Ридз, і всіх узяла б за лоб. Політичних індивідуальностей було у Польщі (в усякому разі в активному суспільному житті) мінімально. Конкретно називали поважно двох «небезпечних» кандидатів «збоку», себто таких, які силою своєї індивідуальности, свого імени, могли були перешкодити обом «засілим» кандидатам: Мосціцькому та Ридзові Сміглому. Тими особами були: проф.. Казимир Бртель зі Львова та полк. Валєри Славек. І ось, гра, як запевнити собі вибір на президента, була – поруч із боротьбою опозиції за Вітоса і виборчу ординацію – другою справою, яка впродовж останніх кількох літ тримала в напрузі всю увагу й абсорбувала всю енергію державної та суспільно-політичної польської верхівки . Казимир Бартель, який зі слюсаря власною працею добився позицій ученого та становища професора політехніки, був товаришем з одної високої школи з Мосціцьким та старим передвоєнним приятелем Пілсудського. У першому конституційному соймі належав до невеличкого «Клюбу Праці», після травневого перевороту був премієром у трьох перших кабінетах. Потім ще двічі Пілсудський (формально Мосціцький) покликував його на становище голови уряду. Відійшов у половині березня 1930 року. Неохочений та скажений на «полковників». «Вони мене шпіонували навіть тоді, коли я