Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

289 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 пильнували теж його виконання, п. Бек заявив 13.ІХ . 1934 р. просто, що той договір його не обов’язує. Точнісінько так само було зі зобов’язаннями, що їх прийняв 10.УІІ.1920 р. тодішній польський премієр Володислав Грабський у Спа, який згодився на арбітраж держав антанти у справі меншин, кооли большевики підступали під Варшаву. Це була така сама тактика, що її польські делегати, міністри та політики започаткували ще у 1919 році: голова закордонної комісії польського законодатного сойму Ст. Грабський просто сховав до кишені телеграму, що армії Галлєра не вільно вживати проти українців та не повідомив про неї ані сойму ані уряду… Польську меншиневу політику робили поліціянти. Бо політика не полягає на тім, щоб говорити, лише, щоб робити. З уст польських відповідальних політиків впала велика сила великих і ще більша сила малих слів. Казали вони здебільша такі нісенітниці, що треба було дивуватися, як людина на відповідальному державному становищі проявляє у такій преважній справі таке незнання, получене з відвагою говорити про те, на чім не розуміється. Але бували й слова розумні. Наприклад промова Пілсудського 9 січня 1920 року у Рівнім про те, щоб «зробити собі фах з чесноти» та «вести чесну кресову політику». «Ми, поляки, (казав він тоді), знаємо по собі добре, які наслідки веде за собою політика приниження і гнету та які маленькі дає висліди». А в квітні 1920 року заявив був делегатам німецького населення у Бельведері буквально: «кожний нарід має право до охорони своєї мови і культури державою, до якої нарід належить… я є противником всякої ненависти і пімсти». Але що з отих слів залишилось у польській дійсности, і то не тільки тоді, коли Пілсудський відсунувся від влади, але й тоді, коли був при владі і мав всевладний голос? Чейже «пацифікація» відбулася за першого уряду Славека зі Складовським як міністром внутрішніх справ та Пілсудським як військовим міністром! І так само, як в отій «пацифікації» та цілій догій низці інших актів супроти українців – аж на справі площі Сокола – Батька кінчаючи, так само супроти всіх інших національних меншин – у справі вивласнювання німців з землі, чи в справі процесу «Білоруської Громади» та ліквідації всіх на зверхніх проявів зорганізованого білоруського життя –