Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

291 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 проблему проголосити внутрішньою справою Польщі та Росії, себто, що теза андрусівського миру є найкращою площиною польсько-російського порозуміння, – як також ліві кола, що стояли під впливом ППС, які не хотіли боротьби з протицарською революційною Росією. Після перемоги тієї тези у ризькому договорі – поведено у Польщі ще сміливіше політику уніфікації та централізації устрою і полонізації спершу всіх зверхніх познак краю, потім – культури і земельного варстату. Про той перший період польської держави будемо ще казати ближче при розгляді польської закордонної політики. Зазначимо тільки, що коли до березня 1923 року вели поляки боротьбу за 1) максимальне поширення границь в усі чотири сторони світа, і 2) за легалізацію доконаних фактів у міжнародньо-правному розумінні, – то одночасно в самій державі, на здобутих західніх і східніх теренах з найбільш гарячковим поспіхом намагалися викликати бодай познаки, що це краї чисто польські. Щоб таким робом добути собі від антанти признання їх. Що ця польонізаційна політика стояла в яскравій суперечности з договором про охорону меншин, який був інтегральною частиною версайського договору, в якому відроджено Польщу, – це польських правителів не цікавило. Ніякої іншої можливости провадити меншиневу політику польський уряд собі не уявляв. І тут треба ствердити: за 20 літ існування Польщі і за влади 35-ти урядів – ні один із тих урядів не покликав був до життя ні одної такої установи, яка мала би обов’язок виготовити плян конструктивної меншиневої політики. Вже після ризького миру покликано при президії ради міністрів т. зв. Комітет трьох для справ національних меншин, якого персональний склад часто змінявся та якого функції обмежувались до чисто дорадчого голосу. До того комітету в ріжному часі та в ріжній конфігурації належали: Лєон Васілєвський (ППС), Станіслав Тугут («Визволєнє», потім «Партія Праци»), Ст. Грабський (ендек), Звєржинський (ендек). Лєвенгерц (ППС, потім ББ), якийсь час – здається після відходу Васілєвського – Голувко. Ніхто нічого ближчого про той комітет не знав, крім коротких газетних комуні катів, які появлялися у великих відступах часу, що – мовляв – відбулося засідання комітету. Це була цілком