Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

293 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 «нормалізаційну» тактику з українцями, але швидко потім димісіонував та перейшов із номінації президента до сенату. Коли Сухенек свою умовою структурою пригадував дещо ославленого на українському відтинку Івахова, заступника Роговського з львівського воєвідського виділу безпеки з періоду «пацифікації», себто: ревно збірав всі поліційні звіти і мав у голові безліч дрібних фактичних даних про меншини й окремих людей (дані, в яких правда завжди була перемішана з фантазією або злобною видумкою) і не бачив ліса поза кущами, то Кавецький був людиною інтелігентною, спритною, з тонким знанням політичної інтриги і тому, і для самого режиму – небезпечною. Він не любив «полковників» і втримував зв'язок з лівою польською опозицією, мріючи завжди про поворот до влади. Очевидно, що далеко більше цікавився внутрішньо-польським тереном боротьби, ніж меншиневими справами. Ці останні були полагоджувані «автоматично», ввійшовши в бюрократичну машину установ, які підлягали міністерству внутрішніх справ. Починалося від поліціянта на селі та станиці поліції, який робив звіти й доноси до відділу безпеки у повітовому старостві. Звідти йшли вони до відділу безпеки у воєводстві, переіменованого згодом на «виділ суспільно-політичний». Начальник такого виділу (в останньому періоді польської державности – Харевіч, який перейшов до воєводства з львівського ДОК УІ) був фактичним паном життя і смерти національних установ та окремих громадян непольської національности. В останніх 3 – 4-ох роках польської держави міністерство внутрішніх справ опанувала цілком поліція, себто (у політичному розумінні) поліційний світогляд: директором політичного департаменту став Вацлав Жиборський, який за Кавецького був начальником виділу безпеки, куди покликано його із становища комісаря тернопільської поліції; на місце Сухенека прийшов Савіцький зі станиславської поліції, його заступником був Ярославський з тернопільської поліції. Коли Савіцький і Харевіч бодай теоретично готові ще були признавати, що проблеми непольських народів у Польщі не можна вирішити самими лише поліційними засобами, то Жиборський, людина дуже вузька й тупа, яка найменшого поняття не мала про історію, культуру та політичну думки