Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

297 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 успокоєння. Потім реформи» та 20 літ «вспокоювали» меншини, забороняючи їм всякі політичні амбіції та щораз звужуючи терен культурних і господарських можливостей вияву. Вічно тицькали меншинам вимогою лояльности, ніщо не було достаточним доказом на цю лояльність. Дійшло до того, що само користування рідною мовою українських клієнтів у державних чи самоуправних установах, ба навіть при віконці каси на залізничних стаціях на території з великою перевагою непольського населення – було в очах даного урядовця чи поліціянта «демонстрацією». Триматися своєї рідної мови та віри – називалось «робити політику» і «бути шовіністом». Урядовець чи вчитель не- поляк, перенесений до центральної Польщі, вилітав з посади, якщо зважився передплачувати рідну газету, хоч би навіть та газета пропагувала потребу порозуміння і цупко трималася метод Лєгальної боротьби. І за 20 літ так і не вирішено найбільш засадничої проблеми меншиневої політики: чи меншини, не відпекуючись своїх національно-політичних ідей та не відмовляючись від амбіцій проявляти себе як культурники і господарники саме на свому рідному терені – можуть бути одночасно вартісним елементом для держави чи ні?! Теоретично признано вкінці лише, що саме край, заселений суцільною кількаміліоновою масою непольських громадян, повинен бути господарсько піднесений, що люди повинні мати змогу заробітку. Але у практиці і ця теза брала в лоб: бо господарська (земельна, кредитова, кооперативна, торговельна, реміснича) політика йгла теж виключно по лінії екстермінаційного польського шовінізму і доводила до пауперизації цілого краю, з упривілеєнням тільки фаворизованих одиниць, як носіїв не господарського піднесення, а – полщини. Так було з колонізацією і військовим осадництвом наперенаселених теренах, заповнених господарсько невистрачальними карлуватими земельними варстатами, так було з політикою супроти української кооперації, зі впроваджуванням з західно-польських земель ремісників на Волинь і до Галичини, з проголошуванням всіх непольських чисто господарських станиць, які платили податки і працювали для добра всіх громадян, – протидержавними установами!