Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

298 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 За 20 літ експериментування і теоретизування, польські діячі і політики надзвичайно дбайливо оминали питання: «хто почав перший?», – себто, хто перший завинив, що непольські народи у Польщі почали виявляти себе «нелояльними». У підході до національної політики польска влада і польське громадянство не тямили, що ніодин із непольських територіальних народів у Польщі не дістався туди добровільно , тільки внаслідок програної війни . І політика супроти народів силоміць включених до своєї держави, розпочалася від концентраційних таборів (у Домбю, Букшопах, Ланцуті і Стшалкові було ок. 20.000 українців!), від приймання до університету у Львові тільки «тих, що служили в польській армії», себто від зачинення дверей високих шкіл перед українською молоддю, від льокавту державних урядовців та залізничників української національности, від вимоги складати на вірність Польщі принижуючи присягу від тих, які ще вчора були урядовцями української держави, від колонізації і осадництва. Одночасно впродовж 20 літ культивовано дуже дбайливо атмосферу війни, перманентної війни, яка розпочалась у листопаді 1918 року у Львові та польськими повстаннями на Шлеську. На камяницях залізні хрести. Вулиці поназивані іменами, ненависними для українців («львовскє дзєці», Мончинського. «орльонт» і т. д.), вічні паради і маніфестації на честь перемоги над українцями – на очах українців, в українському краю, у частині держави, де українці творили абсолютну більшість населення. Одночасно тому самому населенню відмовляли навіть права вживати свою національну назву та одночасно вимагали від нього бути «активно лояльним» (бо «пасивна лояльність» – податки, рекрут і послух судовим присудам – не вистарчала!), а кожний спротив, кожний вияв бунту давав притоку для дальших масових репресій. Вічно казалося про «співжиття». Але всі спроби поставити те співжиття у політичну площину розбивалися завжди на однім і тім самім: від національних меншин у Польщі вимагали не тільки лояльности, але навіть любови , вияву теплих почувань супроти польської держави, – зате польські правителі й польське громадянство не почувалися до ніякого обов’язку що-небудь меншинам дати . Казалося, що «меншини не можуть бути