Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

305 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 арені спіралися на 91 статті сен-жерменського договору (про передачу суверенних прав до країв кол. Австрії державам антанти) збойкотували вибори з 1922 року, як безправні. У виборах взяла участь лише група т. зв. «хліборобів», яку польська адміністрація купила зо особисті користи та якій допомогла дістати 5 посольських мандатів. Вірнопідданча заява провідника тієї групи, о. Ількова, була широко поляками розрекламована та використана у закордонно-політичні акції. А проте навіть о. Ільків швидко так зневірився до польського уряду і був так згірчений на польську політику, що просив президію опозиційного Українського Клюбу приняти його в свої члени. Як першу спробу нав’язати примирні польсько-українські зв’язки після травневого перевороту, треба вважати акцію д-ра Володимира Бачинського у 1927 р. Деякі польські кола використали неприхильне становище д-ра Вол. Бачинського до проводу заснованого у 1925 року УНДО та його політичної тактики і спонукали його нав’язати безпосередні зв’язки з варшавськими чинниками. Д-р Володимир Бачинський виїхав до Варшави, став меморіял міністерству внутрішніх справ та старався за аудієнцією у марш. Пілсудського. Хоча його акція носила виразні познаки поведінки нервово зламаної людини, проте польські чинники кілька тижнів тримали у його у Варшаві різними обіцянками. Д-р. Вол. Бачинський скінчив трагічно та відзискавши в годині своєї трагічної смерти свідомість своїх діл, гірко жалувався на безпосередніх спричинників своєї трагедії. Нема ніякого сумніву, що невдача спроби порозуміння з рр.. 1930/31 була теж причиною внутрішньої трагедії, що її переживав голова «Просвіти», пос. Михайло Галущинський, та подекуди причиною його передчасної смерти. Ця спроба почалася поправді з інтервенційних заходів підчас масових репресій, арештувань і побоїв з літа – осени 1930 року, відомих під назвою «пацифікації», яка тоді голосним відгмоном відбилася в усьому культурному світі. Первісні інтервенційні заходи не мали ніякого успіху. Митрополита Шептицького, який особисто поїхав до Варшави, приняли дуже нечемно, до Пілсудського взагалі не допустили, і замість використати знамениту нагоду для навязання розмов про якесь ширше порозуміння, замість скористати з найвищого