Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

312 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 Їхнім класичним висловом був відчит проф. Е.Ромера на «громадянських зборах» у лютому міс. 1937 у Львові та складений у формі меморіалу урядові з підписами 85-ти всяких польських організацій та установ. Українські діячі (м. ін. проф. В.Кубійович та голова РСУК інж. Юліян Павликовський) спростували у пресі наскрізь фальшиві статистичні дані, що ними оперував польський професор, все одно ані він, ані його, звеличники тих спростувань не брали під увагу і далі покликувалися на видумані цифри. До того ще на овиді практичної національної політики появився – поруч із вулицею – ще третій чинник: польські військові кола. Розполітикування у польській армії (про яке ще буде мова дальше) прийняло небувалі до того часу форми саме на відтинку національної політики. У Люблині, Луцьку, Бересті, Львові, Тернополі і Перемишлі рішальний голос мало не воєводство, лише військо та КОП і підпорядковані військовим чинникам станиці «Секретаріяту порозуміння польських суспільних організацій», якого основником був ген. Токаржевський. Останнім актом «примирної» польської політики з ери «нормалізації» було вивласнення площі «Сокола Батька» у Львові: думка про те, щоб позбавити українців їх єдиного великого спортового майдану, зродилася саме у тому «Секретаріяті порозуміння», після чого підхопили її та перевели в діло військові кола. Майно «Сокола Батька» з майдану викинули, всю площу забрали, на паркані вималювали величезний напис «Політехніка львівська» і при вході поставили стійку. Розмови про рекомпензату у формі якоїсь іншої площі у Львові (вільних площ була велика сила) так і до кінця серпня 1939 нічого українцям не дали. Замість поправи відносин, настало дальше їх загострення. Зголошений УПР проект автономії для українських земель у Польщі польські урядові кола та вся польська преса прийняли як якийсь протидержавний визов та як «наслідовництво взорів Генляйна», дарма, що самі поляки казали про автономію для українців у 1921 р. і в власному законі з 1922 року, себто тоді, коли ще ані поляки ані українці не знали про існування Генляйна. Коли відносини щораз гіршали, а над Европою густішали політичні хмари, деякі польські одиниці намагалися нав’язати знову розмови з українцями. Робив це на львівському