Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

319 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 та вперше чули тут, як українські селяни говорять по українськи: вони обурювалися, як місцева влада може «дозволити» на таку єресь та запевнювали, що коли б вони тут мали владу, то такі «протидержавні вибрики» не мали б місця! Просто неімовірне, але правдиве… Знову Яблжиковський нищив на церковному відтинку сліи білорусів та безоглядно переслідував білоруських духовників. М. ін. переніс на глухе село пароха костела св. Миколи у Вильні, о. Станкевича, колишнього посла та одного з чільних культурних білоруських діячів*). *) Польська церковна політика – це окрема тема. На західніх і центральних землях Польщі польський клир – здебільша ендецький, корфантівський або вітосівський – займався менше будовою святинь, більше боротьбою з після травневим режимом. Зате на сході римо-католицька церква стала одним з головних засобів асиміляційної політики і тамошні римо-кат. Духовники стояли в найтіснішому зв’язку з адміністраційною владою та такими її експозитурами, як СППОС. Коли на корінно-польських землях нерідко один костел приходив на 2 – 3 села, то на українських землях досить було кількох римо- католиків у селі, щоб виринав «косцюлок». Польський клир належав до найбільши не толерантних і шовіністичних чинників у польському громадянстві. Виїмок творила група. Що гуртувалася біля журналу «Орієнс» єзуїта о. Яна Урбана, який виступав проти тези, що лише римо-катол. Духовенство покликане притягати схід Европи до католицизму. Зрештою, римо-кат. Церква у Польщі була справжньою церквою «мілітанс» супроти не поляків, а «місійна» акція пимо-кат. Духовенства йшла рука-в-руку з такою самою акцією КОП-у. Зїзди католицького духовенства обох обрядів у Пінську не давали у практиці ніяких вислідів. Білоруська проблєма зводилась для польських державних діячів та для польської публіцистики до питання: «чи взагалі білоруси існують, чи ні?», хоч навіть ославлена статистика з 1931 р. признавала 989.900 білорусів. Відповідаючи «ні» вони заспокоювали свою політичну совість, яка казала їм боротися з міражем «неіснуючого» народу. Дійшло до того, що деякі самі поляки, напр. пос. Пелчинська з Виленщини, колишня активна