Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

328 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 постанови ради амбасадорів щодо західних границь Польщі, а саме щодо тушинського Шлеську, Спіжу й Орави, щодо мазурів та щодо горішнього Шлеська), – зрештою сперла свою закордонну політику на союз з Францією і на версайську систему, до якої ввійшла у ролі «жандарма східньої Европи». Мимоходом кажучи, тут знову повторилась історія використовування союзу та не дотримування приречень: не дотримано ні договору про охорону меншин, який становив невідлучну частину версайської системи. Ні автономної клявзулі у рішенні про прилуку Східньої Галичини до Польщі. Але все ж міро дайною для польської закордонної політики була віра у тривкість версайської системи , віра у силу французького союзника, з яким в’язала Польщу умова з 19.ІІ.1921 р. та гарантійний договір з 16.Х.1925. Цей останній договір – це невідлучна частина льокарненських пактів, які – як відомо – були першою спробою мирної ревізії версайського договору та віддачі німцям належного їм місця у рідні народів. Надзвичайно характеристично, що вся польська політична публіцистика, ключно з офіціальною (передові статті І.Матушевського у «Газеті Польській») вважала Льокарно «нещастям Польщі». Польська політична думка була так наставлена на Версай як на тривку політичну систему Европи, що кожну зміну тієї системи, навіть таку, що йшла б за згодою Франції і Англії, вважала для себе некорисною. Це невдоволення було настільки оправдане, що його джерелом був острах, щоб Франція не відмовилась від ролі опікуна і протектора Польщі, з хвилиною, коли прийде до безпосереднього франко-німецького порозуміння і Польща стане Франції непотрібна як проти німецький партнер. Однак у тому розумуванні була та засаднича хиба, що вся енергія польської закордонної політики йшла не в напрямку власного безпосереднього порозуміння з безпосередніми сусідами, тільки на зберігання міжнародного стану, якого зберігти в ніякому разі не можна було. У ремствування на те, що Німеччина дістала через льокарненські пакти більші права (напр. постійне місце в Раді Ліги), ніж Польща, була та питоменна для польської закордонної політики та всієї польської політичної ментальності риса, яка ті страшні наслідки давала у всій польській – також і внутрішній – політиці: це була вже не похвальна амбіція бути рівним найбільшим