Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

352 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 Варшави, залишаючи ввесь архів міністерства закордонних справ, то знав теж, що прийшла катастрофа. Мало виправдовує його факт, що в хвилині висловлювання радости з приводу «доброго товариства», в якому Польща йшла до катастрофи, він, керманич закордонної політики Польщі, був напів притомний. Байдуже, кого впише історія на першому місці, як найбільшого винуватця польської катастрофи. Список імен буде довгий-довгий, бо винуватим було ціле польське політично зоргвнізоване громадянство та вся незорганізована маса народу, яка не протиславилась катастрофальній політиці свої проводирів. Але нема найменшого сумніву, що одним із найперших імен у списку спричинників тієї катастрофи буде імя Йосифа Бека [22]. Військова політика. 21). Правду сказати – може вірніше було б сформулувати політичні напрямні чи взагалі всю атмосферу в польській армії не як вислід якоїсь точно означеної політики, тільки просто як явище, що мало з сутнім розумінням військової політики мало спільного. Бо властиво у Польщі не було військової політики. Зате було – військо у політиці, була розполітикована армія. І цікава річ: уся армія сторчала з ногами й головою у внутрішніх політичних проблємах та конфліктах держави, коли тимчасом її найбільш відповідальні організатори й керманичі раз-у-раз застерігалися, що військо повинно від активної політики сторонити, Застерігалися і перестерігали, та одночасно самі потурали військовому політиканству. Ба навіть створювали цілу державну систему , в якій між військом та політикою затерлася всяка лінія поділу. Зрікаючись усіх військивих функцій та виїззджаючи до Сулєювка, Пілсудський подавав два головні аргументи, що спонукували його відсунутись від активного державного життя: один аргумент був морально-політичного життя («дивне розпаношення бруду та безличного. Лайдацького, нераз продажного елєменту»), – другий характеру військового. Цим другим аргументом був острах перед небезпекою, в якій опинилася армія, через те, що – мовляв – армію втягають до політичної боротьби («сойм