Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

353 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 командує військом»). І від липня 1923 року Пілсудський провадив голосну у Польщі та поза нею боротьбу з Сулєювка за таку організацію армії, яка вилучила б з неї впливи політичних партій. Про таку кампанію, яка закінчилась травневим переворотом, згадували ми вже, коли казали про устрій і владу у Польщі. Пригадаємо: ціла центрово- права опозиція, що боролась проти Пілсудського, хотіла бачити найвищого презентанта збройних сил – в особі військового міністра, відповідального перед соймом, отже залежного від політичних партій та їх «аритметичних» комбінацій. Знову Пілсудський хотів поставити організацію зверхньої військової влади так. Щоб генеральний інспекторат збройних сил та сам генеральний інспектор армії, передбачений на випадок війни та начального вожда, був установою постійною, тривкою, та не підлягав змінливій конфігурації політичних партій, Ще 13 листопада 1925 Пілсудський перестерігав президента Войцєховського: «…Не годиться ждати, щоб у нашій державі військо служило політичним партіям та їх приватнім супроти держави інтересам… Не слід теж думати, щоб військо, призначене на те, щоби бути воюючою репрезентацією народу на випадок потреби збройної оборони границь держави, могло бути послушне та зберігати службову честь, коли воно має працювати, як обєкт ліцитацій між ріжними амбіціонуючими генералами чи послами». Врешті 21 квітня 1926 Пілсудський (згідно з офіційно оголошеним протоколом) «…додав, що перестерігає пана президента, щоб уживати генерала Сікорського у праці чи то в центральних військових установах. Чи то, як чував, на становищі міністра внутрішніх справ». При останній спробі погодити Пілсудського з соймом в дні 9 травня 1926. Якою була конференція у Бельведері з участю президента Войцєховського, Пілсудського та кандидата на нового премієра Владислава Грабського, Пілсудський відмовився підтримати Грабського, подаючи як аргумент: «ситуація кожного міністра військових справ дуже важка саме тому, що він мусить переймати наслідки військової господарки після кабінету п. Владислава Грабського» (у тому кабінеті міністром військових справ був генерал Сікорський, якому Пілсудський закидав саме розполітикувовування армії). І нема найменшого сумніву, що саме той