Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

354 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 острах за стан і долю армії був одною із найповажніших причин збройного повстання, що його Пілсудський зробив 12 травня 1926 року, здобувши внаслідку вдруге фактичну диктаторську владу. Але таксамо, як Пілсудський не зумів очистити морально-політичне життя у Польщі, бо змінилися тільки ролі карієристів, експльоататорів державного майна та деморалізаторів прилюдної атмосфери (на місце колишніх «партійників» вступили тепер члени «І-ої бригади» та її конюнктуральні підхлібники), так само не вдалося Пілсудському вирятувати армії від розполітикування. Вправді негайно після травневого перевороту, 22 травня 1926, Пілсудський видав приказ до армії, щоб пролита у братовбивчій боротьбі кров стала «новим засівом братерства», але – як відомо – тавневий переворот не закінчив братерства розбитого на табори польського народу, тільки започаткував дальший період внутрішньої боротьби, яка затомізувала польське політичне життя, а польську армію втягнула безпосередньо до боротьби партій, груп, клік і котерій та призначила їй відіграти неславну ролю у внутрішній політиці держави. І тут теж тільки змінилися ролі: перед травневим переворотом використовували армію для своїх цілей (для боротьби з Пілсудським) праві політичні партії і «Пяст» Вітоса, ангажуючи до активної політики гурт своїх політичних однодумців чи прихильників – генералів, – після перевороту з головою пірнули у політиці вищі старшини – пілсудчики, для яких їхня дотеперішня військова карієра (марка лєгіоніста й титул полковника чи генерала) стала нагло засобом робити невійськову карієру. Адже повстали навіть у суспільно-політичному житті окремі групи «полковницькі» та «генеральські»! Парадокс полягав лиш у тім, що коли раніш вищі старшини, які співпрацювали з передтравневим режімом, були явно і славно вірні націоналістичній (у польському розумінні націоналізму) ідеольогії, то страшини – пілсудчики вміли вправді деклямувати фразу про «ідеольогію маршала Пілсудського», але по суті швидко пересякли зовсім шовіністичним духом польської енденції та у практичній своїй діяльності виконували політичну програму не Пілсудського, лише Романа Дмовського! На пальцях можна було порахувати