Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

355 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 тих пілсудчиків – старшин (із т. зв. Групи «інтегральних пілсудчиків», яка повстала у лєгіоновому таборі у реакції на всеобхоплюючі ендецькі впливи), які напр. у ділянці меншиневої політики протиставлялися дурійці, що запанувала в польській армії, щоб вести активну протименшинову політику. Але це торкалося вже мериторичного підходу до внутрішньо-політичних проблєм держави: не токалося воно засади, щоб активні старшини взагалі активної політики не вели: смільчаків, які пригадували б ту засаду – у Польщі не було. Щоправда, то й сам Пілсудський, занятий боротьбою з політичнии партіями та проблємами закордонної політики, не вмів чи не хотів відмежовувати старшинського корпусу від свого суто-політичного конфліту зі соймом. Яскравим прикладом на це служив наїздок ок. 100 сташин на сойм у дні 31.Х.1929: тоді маршал сойму Дашинський відмовився через те відкрити засідання сойму, заявивши отверто Пілсудському, що «під шаблями й терором» соймових нарад не вестиме. Зараз після травневого перевороту цілий адміністраційний апарат почав насякати старшинами – лєгіоністами, які – як мужі довіря режіму – переходили на ріжні цивільні становища безпосередньо з війська. Багато з них і дальше урядувало у військових одностроях (напр. сам генерал Складковський), затрачуючи почуття окремішньости військових функцій та всього військового стану від справ політики адміністраційної, національної, фінансової, пресової. Військові, які не мали до того часу ніякої адміністраційної практики, ставали не тільки воєводами, старостами, але й признаними «спецами» від меншиневих справ; такий полковник Коц став головою Банку Польського, полковник Матушевський став міністром фінансів, полковник Сцєжинський став головою Союзу Польских Журналістів (з пресою не мав ніколи нічого спільного). Військовими обсаджували головно всі т. зв. Персональні бюра при міністерствах і вони мали за завдання робити чистку персоналу та насичувати його людьми режіму. Було б це можна навіть річчю зрозумілою, коли б ті військові знали, яка ідеольогія, яка конкретна програма просвічує режімові та коли б вони були з режімом самі зіспоєні ідеольогічно й програмово. Але у тих відносинах, про які ми вже писали, річ