Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

361 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 Так було на сході і південному сході, знову на заході, на протинімецькому відтинку, діяв ославлений «Звйонзек Заходні», який разом зі «Звйонзком Повстаньцув Сльонзких» Гражинського був організацією напів військовою. Які ж почування могли мати до польської армії міліони українців і німців, коли на сам вид військових одностроїв паніка огортала населення, – коли військовий однострій ставав символом ненависти до неполяків?! Що вартні були всі оклики й деклямації про скріплювання оборонної сили держави», коли одночасно у практиці акція йшла у двох рівнобіжних напрямках: 1) розкладати армію, її старшинський корпус та низові ряди втягування їх в активну внутрішною-польську та протименшинну політику, і 2) насторожувати вороже до армії всі непольські меншини у Польщі. Ціла армія була в Польщі розполітикована. Беручи собі приклад з покійного Пілсудського – маршал Ридз смігли також застерігався, щоб армія політикувала. І також з тим самим успіхом. 24 травня 1936 року Ридз Смігли заявив на зїзді лєгіоністів буквально: «коли треба буде вести політику – я сам її вестиму». І справді, займався цілий час не військом, а політикою, щораз більше компромітуючись в очах власного громадянства і всього закордону та доводючи державу до повного хаосу. Ми вже згадували, як то від невдачного кокетування людовців (маніфестація у Новосільцях) перекидався до такого самого невдачного кокетування ендеків (участь у бенкеті «Арконії» у Варшаві), після того конферував із молоденьким проводирем «оенерівців» (польської «народово-радикальної» молоді) Пясецьким, не маючи скільки авторитету, щоб не то приєднати для режіму ті групи, але бодай вплинути на них, щоб методи внутрішньо-польської боротьби не доводили держави до македонських відносин. Врешті ніхто інший, тільки Ридз Смігли, найвищий військовий достойник, покликав на становище організатора нової політичної партії «Обуз Зєдноченя Народовего» спершу полковника Коца, потім генерала Скварчинського, віджкликаного для цієї місії просто з виленського корпусу. Знаємо вже, якою компромітацією покінчилася дилєтанська