Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

363 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 пак – робила її вулиця . Ще виразніше: тон цілій польській пресі надавала безапеляційно так звана червона преса (від червоних наголовків), преса, призначена для найширшого та політично найпримітивнішого читача, преса виключно лише зарібкового характеру, яка не знала іншого підходу до всієї часописної тематики, як лише підхід один: смак вуличної публики, сензація. Брак польської пресової політики вбачаємо у тому, що не було в Польщі ніякого органу, який 1) устійнював би напрямні пресової політики відповідно до потреб державної рації та виховання польського народу і «) стежив би за їх виконанням, протиставляючись одночасно пресовій роботі, яка тим напрямним шкодила б. Балаган у тій ділянці був тому, що формально такі установи, покликані для ведення пресової політики істнували, але фактично своїх завдань або не розуміли, або не мали змоги їх виконувати, не вміючи створити собі відповідний авторитет у світі польської преси та запевнити собі екзекутивні прерогативи. Такою установою був властиво пресовий виділ при президії ради міністрів. Цією самою справою міг був займатися пресовий відділ при міністерстві закордонних справ. На то і напрямок преси могло теж впливати міністерство внутрішніх справ та підлеглі йому льокальні органи, які мали супроти преси ту страшну зброю, що нею є цензура. Тимчасом: світ преси у Польщі взагалі з пресовим виділом при президії ради міністрів майже не стрічався. Єдина річ, яку журналісти від нього вимагали, були – інформації про діяльність уряду чи про такі події, що про них уряд мав перший відомости, – єдина річ, яку той видл виконував, було те, що він цих інфрормацій пресі… не давав. Варшавські журналісти та тамошні кореспонденти краєвої і закордонної преси згадували як ідеал чудового функціонування того виділу часи премієра Бартля: тоді щоденно те бюро видавало комунікати під наголовком «день пана премієра», де казалося, кого премієр прийняв і в кого був. Це не глум, а щира правда. Позатим бували чейже в Польщі премієри (як наприклад Славек), які преси з цілого серця ненавиділи, не мали для неї найменшого зрозуміння та взагалі не бажали собі ніякого з нею звязку. Це й вичерпувало проблєму пресової політики. Бували на становищі начальника того відділу поважніші