Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

365 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 Проявами пресової політики були наприклад такі акти варшавського державного комісаріату, як заборона варшавському журналові «Орка на угоже» приносити сторінку, присвячену українській проблємі, анкетам на тему польсько-українських справ і т. п. Те, що у Львові не вільно було писати того, що у Варшаві, а в Луцьку конфіскували речі, які перейшли цензуру у Львові, це були ноторійно відомі справи: про них навіть були соймові інтерпеляції і в відповіді міністр внутрішніх справ заявив, що ріжні умовини «регіонального» життя вимагають ріжної поведінки влади у ріжних частинах держави. Одним із характеристичних покажчиків, за що переслідували в Польщі українську пресу, було наприклад покарання адміністраційним шляхом та затвердження тієї кари судовим присудом – редакторів усіх трьох українських щоденників у Львові за те, що вони з власної волі не написали були славносвних статей на честь Мосціцького з нагоди його імянин. Один із вищих польських державних урядовців висловлювався з цього приводу про польську цензуру так: «Наш цензор не має бути інтелігентний, – він має лише чути носом, за що його може вища його влада притягнути до відповідальности». Можна б, очевидно, сказати, що у демократичній республіці важко вести одностатейну пресову політику в розумінні наприклад політики урядів преси й пропаганди в авторитарних державах, де все життя підпорядковане вимогам держави, на сторожі яких стоять покликані для цього державні установи. Демократія, мовляв, тим і визначується, що кожний пише, як і що хоче. Коли б хто хотів так пояснювати жахливий пресово- політичний стан у Польщі, то свідомо фальшував би правду. Передусім у Польщі демократичні свободи були фікцією і повною фікцією була свобода преси у Польщі. Уряд мав змогу впливати на всю польську пресу, навіть і партійно-опозиційну, яка чи то з льояльности чи зі страху була б його бажанням піддавалася. Але в тому напрямку не було ніколи навіть ніяких спроб! Пригадуємо собі один-однісінький випадок, коли Варшава заборонила поміщувати в одній справі власні звіти ПАТ-а, які загрожували б прилюдній безпеці»: це було підчас варшавського процесу у справі вбивства міністра Пєрацького, у 1935/36 р., коли то уряд лякався, щоб протиукраїнська нагінка польської преси, яка могла