Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

370 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 перекупства та всяких грошевих зловживань, наприклад при доставках, прилюдних роботах, лісовій господарці і т. д., бо доказати такі закиди зправила дуже важко. Ще важче, чи просто неможливо, щоб доказав їх сторонній публіцист, коли ті закиди можна спірати тільки на поглосках, а не на прилюдних судових розправах і засудах. І ось, тут доходимо до суті справи: до нездорової атмосфери, що вічно царила у Польщі, атмосфери, насиченої поголосками про злодійства та підозрілі «інтереси» на державному майні, якої державна влада не прочищувала послідовним прилюдним демаскуванням злочинців, без огляду на їх товариську чи службову позицію. Що більше: аж надто часті спроби затушовувати аферу, яка продіставалась до прилюдного відома, мусіли лише хгущувати ту нездорову атмосферу. Масової корупції урядничого апарату рішуче у Польщі не було. Але було що інше: люди на високих становищах робили «інтереси» і якось ті інтереси їм удавались, бо чим інакше пояснити, що до виїсків належали одиниці на вищих посадах, які у дуже швидкому часі не доходили до поважних маєтків, коли їхня уряднича платня не стояла в ніякій пропорції до широкого способу життя?! Фактом є, що службовницький апарат – від найнижчого до найвищого – був у Польщі платний скромно, то фактом теж є, що службовики (головно на всіх вищих ступнях) жили понад стан. Стара польська шляхотська засада «застав сєн а постав сєн» обовязувала і надалі та мусіла доводити до дефіцитів приватного буджету, покриваних з жлходів «збоку». Тільки нечисленні судові розправи кинули світло на характер таких «надзвичайних» прибутків. Загальним явищем у Польщі були наскрізь синекуральні посади, якими наділювали виключно членів володіючої кліки, при повному нехтуванні принципу фаховости. Посади директорів та членів надзірних рад ріжних великих промислових державних і приватних, але залежних від державного кредиту підприємств – це були лише джерела доходів для людей режіму, а не становища, потрібні для даного підприємства. Перестав наприклад полковник Біліна-Пражмовський бути львівським воєводою, куди теж зовсім не годився, бо ані на державній адміністрації, ані на політиці не визнавався, – то зробили його