Коваль Г.П. Польща – сторінки історії / Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2021. – 423 с.

388 Коваль Г.П. Польща – сторінки історії. 2021 Берліна. Але цих останніх було так багато, що їх утеча набрала характеру аж загального явища, яке здеморалізувало та здезеорганізувало армію. Сьогодні існує вже ціла німецька література про війну у Польщі. Червоною ниткою вється у ній те саме признання хоробрости польського вояка, про яке ми вже згадували, як про ствердження з уст німецького начального вожда. Читаємо напр. в одній такій публікації (v. Oven: «Schluss mit Polen»), що єдиний і останній старшина, який залишився у колишній берестейській твердині, котрий ще не втік, дов добру раду своїм воякам, щоб кожний рятувався, як міг; але що вояки не мали до своєї розпорядимости ніких інших комунікаційних засобів, крім власних ніг, та не знали, куди б їм утікати, «більша частина їх рішила продати як мога найдорожче своє життя у цитаделі: вони обсадили кулемети й гармати та пробували навіть пробитися панцирними автами». У тій самій книжечці читаємо про загибіль ріжних полків польської кінноти, м. ін. про випадки, коли кіннота атакувала німецькі танки, вірючи, що це вози з дикти і тектури: адже так писали польські газети й оповідали старшини, які хотіли воювати блєфом!.. Співвина польського старшинського корпусу у такій катастрофі польської армії не підлягає найменшого сумніву. І чим вищі польські чинники – тим більша їхня вина. Найбільша вина найвищих достойників, які розпутали війну та потім втікли, затрачуючи почуття гідности. Здається, 5-го чи 6-го вересня у Чемеринках пов. Любпартів на північний схід від Люблина зявився Ридз Смігли з Костеком Бєрнацьким. Утікав звідтам так швидко, що у місцевій лісничівці залишив свою маршалківську булаву та своє срібло. В тому самому часі «штаб начального вожда» польської армії заїхав аж до Берестя та примістився в ославлених історичних «Бугшопах», які колись були місцем мартирольогії тисячів інтернованих українців. Знову президент Мосціцький, заки перейшов міст на Черемоші у Кутах, серед численних своїх етапів, заїхав був з цілим двором до маєтку дідича Богдановича, до Джурова. Пані Мосціцька везла військовими автами навіть свою спальню, бо – мовляв – вона не може спати в інших ліжках. Панство Мосціцькі збіралися зимувати у Джурові і тому рішили негайно у дворі загосподаруватись. Зараз пругого дня