Коваль Г.П. Українці за океаном / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв, 2020. – 337 с.

123 тому тільки, що вони жінки, нема повного оправдання тим більше, що вони сами радо йдуть до спільних організацій. Дуже важним чинником у розвитку української жінки в Америці була та обставина, що вона прийшла жити в місто, і то таке організоване, якого ще й сьогодні майже нема в Европі. Бо наші фармерські жінки й сьогодні не стоять нарівні з міським жіноцтвом. Наша жінка прийшла до Америки в ту пору, коли американське жіноцтво ще не мало всіх прав, коли, воно його починало здобувати. І тоді, коли наша селянська жінка могла була навіть не знати про те, що десь там іде боротьба за її права, то тут вона бачила ту боротьбу на власні очі. Ця боротьба зачіпала її до живого, а нераз навіть користувалася її силами. Під кінець світової війни зріс, у Злучених Державах дуже сильно жіночий рух. І мусів зрости. Для цього вже був найвищий час: американські ж нки ще не мали права, голосу до законоздатних тіл. Про цю боротьбу так пише Аптон Сінклер у І томі своєї повісти „Бостон": «Почалася боротьба за рівноправністю жінок, яка в багатьох місцях була дуже оживлена. У Вашингтоні повели дами облогу сенаторів і послів і старші державні мужі рятувалися втечею перед грізними жіночими язиками. Боєві суфражистки почали демонструвати перед Білим Домом, позволяючи арештувати себе раз по раз. То було страшенно клопітне становище, бо вяз'ниці в столиці краю були пристосовані для волоцюгів і пяних муринів і не мали ніякої обстанови для дам". „Суфражистки ділилися на дві групи: одна дуже уважлива супроти себе, що обмежувалася до промов повних гідности, до розсилки петицій і займала ледви один цаль у часописах раз на місяць; натомість боєва група взяла собі за завдання заповнювати перші сторінки часописіз двічі денно й робила це постійно“. Не можна собі уявити, щоби ця жива боротьба не захопила й наших українських жінок. Тому-то вони ставали рухливішими від наших, коли полишимо на боці умовий ценз одних і других. Лев. Ясінчук [115].