Коваль Г.П. Українці за океаном / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв, 2020. – 337 с.

193 обговорюватимуться і ось які справи: 1) про заснування українсько-англійської учительської семинарії в Альберті та 2) про заснування української бурси в Едмонтоні. —Це все свідчить, що наші земляки не занедбують своєї культури й на чужій-чужинi [18]. Серпень. Новина в „Свободі". „Канад. Фармер" подає чутку, що американський український «руський народний союз» постановив на сьогорішній конвенції видавати частину своєї «Свободи» латинськими літерами. Чи на добре воно вийде – побачимо [19]. Грудень. З життя земляків у Канаді. «Канадійський Фармер» виступає проти вчителів, яких назначає консервативний уряд. Урядові служать вони добре, бо підчас виборів агітують за його кандидатів, але що українським фермерам із цих учителів, коли вони мало чим переважають у своїй освіті пересічного фермера? З місцевості La Tuge пишуть українські робітники до «Канадійського Фармера», що вони працюють з французами та англійцями і не зле було б їм, як би не величезні сніги. А ще гірше, що не мають рідної газети, ні книжки. Передплачують вони «Канадійський Фармер» і хоча мусять ходити до пошти 10 миль крутими горами, а таки хотять прочитати свою газету на чужині [20]. Доля нещаслива. Німецька газета «Tageblatt» що виходить у Філадельфії (в Північній Америці), ось як описує нужду українських емігрантів в Канаді. На станції залізничій в Монреалю, столиці Канади, стоїть громада українських еміґрантів около 80 душ. Хотіли вони їхати до Вінніпеґу, щоб осісти на колоніях. По англійському не розуміли ані слова. Видко було, що вони тільки приїхали і що не знають ані краю, ані відносин. Приступили до них два панки й назвали себе урядниками еміграційними, котрим повірено опіку над емігрантами. Емігранти, не підозріваючи обману, признаються отверто, куди ідуть, кілько мають грошей вкінці йдуть за «урядниками». А ті ведуть їх на иншу станцію, пакують до вагонів. Поїзд рушив і нещасні їдуть замісць Вінніпегу до диких околиць Онтаріо. Загнані до гидких барак,