Коваль Г.П. Українці за океаном / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв, 2020. – 337 с.

194 голодні й биті, зрозуміли вони скоро, що їх одурено. За кільки тижнів дуже тяжкої працї при копанню ровів зони не дістають ані цента плати. Тоді постановляє частина тих білих невільників тікати з того страшного становиша. Розпочинається дике польовання на них, бо дозорці хутко запримітили недостачу робітників і пустилися за ними в погоню. Де котрі з утікачів задержуються, коли у слід їм почнуть стріляти з револьверів, вертаються; инші ж волять смерть і подвоюють свої сили, щоб добратися до лісу, де й переховуються. Зовсім знесилені й голодні вони доволіклися до містечка Енгельгардту. Наполошені, вони уникають людей і тим звертають загальну увагу на себе та попадаються в руки поліції, котра довідавшися, що вони утекли від праці, постановила по етапу відослати їх туди, де працювали. Тоді повстає межи нещасними справжній бунт: воліли б йти на смерть, ніж вертати до свої катів, але під ударами поліціянтів і наполохані револьверами, заспокоюються. Тимчасом збігаються люди і стають в обороні нещасних. Під натиском юрми годиться суддя на транспорт замучених українців до їх місць призначення. Але хоче від кожного з них по 25 долярів (біля 50 карб.) на кошти подорожі. Розуміється, що ні один з емігрантів не мав тих грошей. Тоді забірає поліцій з нещасних решту їх майна і перевозить їх силоміць без цента в кишені до місця, де перше вони працювали, щоб там собі заробити на кошти подорожі. А знов у Торопті в Канаді попали емігранти українці до агента, котрий їм припоручає, щоб шукали помочи в бюрі посередництва праці. Легковірні удаються з агентом до бюра і підписують контракт на якусь працю. Директор бюра толкує емігрантам, що пять місяців буде їх компанія годувати, одягати, дасть їм нічліг і за ті прислуги одрахує собі з плати. Не розуміючи контракту, писаного по англійському, вони не знають, що своїм підписом спродалися в пятимісячну неволю і в тяжку працю при будові залізниці. По пити місяцях тяжкої працї кожний з ошуканих дістає 35 долярів на дорогу і більше нічого. Так працювали вони тілько за лихий харч і за берліг в лісних пустинях канадійських. Такі випадки можна бачити що-день майже на кожній більшій станції [21]. 1909.