Коваль Г.П. Українці за океаном / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв, 2020. – 337 с.

220 Кожний кандидат, що не від вашої організації або не ввійшов в порозуміння з нами, не сміє дістати запомоги від народа. Ми, як народ, віримо в честву політику й всякого чоловіка, що помагає капиталистичній партії, а тим самим робить на шкоду інтересам фармерів і робітників таких одиниць з-поміж нашого народу, ми пятнуємо, як зрадника народу" [81]. 1912 рік. Всіх українців у Східній Канаді розкидано на просторі в четверо більшім ніж Австро-Угорщина і тільки в деяких містах живуть вони в більшій кількості. Всі вони – з малими виїмками – поденні робітники на фабриках, копальнях срібла, при будові залізниць: Canadian Pacific Railway, в лісах і взагалі де лишень є робота, там напевно найдете українця. Це самі емігранти із Східної Галичини (з Поділля), з Буковини та з російської України. Москвофілів тут нема зовсім, а поляків так мало, що ледве одна газета (Gazeta Katolicka) виходить для них і то видають її французькі католики. Більшими громадами жиють українці тільки в деяких місцевостях (Торонто, Монреаль, Оттава, Сотбері, Коперкліф, Сут Ст. Мері і інші), одначе мало де можна побачити яку-небудь організацію. Навіть церковні громади існують заледве в Торонто, Монреалі і Коперкліфі, а про національні організації нема тут і мови. Коли в Злучених Державах є і церкви і братства і читальні і страхові союзи – то тут ще не видко навіть змагань до закладання подібних товариств. На це складається багато причин, а головно та, що кожний почуває тут себе тільки тимчасовим робітником і його мрією є вернутися як найскоріше «до краю». Хоч, як згадано, тутешні українці походять із східних, отже із свідоміших повітів Галичини, та цеї свідомості тут зовсім не видко. Назви Русини (Ruthenian=рутінієн) ніхто тут не знає, а загально кожний називає себе «поліш» – поляк – і так записує їх також урядова статистика. Це властиво таки наша вина, що ми не звертаємо на емігрантів належної уваги. Коли вже еміграцію мусимо терпіти як malum necessarium, тож нашим обов’язком є також повчити тих, що покидають рідний край, як вони мають себе називати в чужій