Коваль Г.П. Українці за океаном / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв, 2020. – 337 с.

264 Бразилію. Але селяни спершу хотять послати двох ходоків, щоб вони обдивилися нові місця й листом повідомили своїм односельцям, що там вони побачать [26]. Халепа через темноту. В маї місяці до Парани, в Бразилії, прибула сила переселенців, здебільшого самі тільки галицькі українці. Та багацько горя зазнали вони, поки нарешті добралися сюди. Вони їхали через Трієст і доїхали спершу до Саа-Павля на нову колонію коло Ідларе й Сапапеа над морем межи Сантос та Паранаґва. Климат там нездоровий для наших людей, бо дуже гарячий. Вони хотіли до Парани, а їх висадили в Сан-Павльо. Коли довідались вони, що приїхали не до Парани, то зараз же й стали вибіратися звідти. Хто що міг, то забрав з собою, а решту полишали і йшли по-над морем до Парани. Дороги там ніякої нема і мусіли нещасні люде дертися по корчах, дряпатися по горах, аж поки якось зайшли в одне містечко Іднаре. Тут вони здибались з одним францісканом, котрий говорив по- моравському, і він уже поміг їм добратись до Парани. Тоді саме був там один корабель, що від'їзжав до Паранагва, і забрав їх. А вже з Паранґва взяли їх на кошт еміграційний і довезли до Парани. Вся ця халепа сталася з темними українцями через те, що вони не звернулись були за потрібного порадою перед своїм від'їздом до еміграційного українського товариства „Провидїнє" у Львові (Ринок, ч. 10), а воно подає всякі вказівки про виїзд до Бразилії зовсім даром. (Зоря) [27]. Сусіди українських колоністів. Недавно в колонії Itayopolis (давніше званій Lucena) в бразилійській державі Parana стався такий випадок. На українській колонії «Nova Galicia», що лежить від другої української колонії «Lucena» за 9 кілометрів, напали 5 бугрів (індіянів) на двох українців тоді, коли вони працювали в лісі. Коли саме вони варили собі обід, зненацька пролетіла стріла і пробила одному з них ногу наскрізь. Друга стріла зірвала кусень підборіддя, роздерла бороду до кістки у другого і застрягла в недалекім дереві. Українці, що недалеко працювали, розбіглися, як почули стріляння, бо були без зброї, але згодом опам’яталися і вернулися. Обох поранених посаджено тоді було на коней і завезено додому. Кілька бразіліян прибуло на місце події з зброєю, котрої ніколи з себе не скидають. Стали