Коваль Г.П. Українці за океаном / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв, 2020. – 337 с.

46 Дальше: Діти емігрантів інших національностей можуть з гордістю та з піднесеним чолом говорити про своїх батьків та своє походження з народу, що може похвалитись власною державою; наші ж емігрантські діти мусять нераз паленіти, розказуючи чужинцям, що вони походять виравді з чудової «медом і молоком пливучої» землі та з великого народу, але що цей народ не має своєї держави, що він на своїй землі та не своїй хаті, що батьки їх му сіли втікати з цеї хати, бо їх хазяїн чужинець вигнав з неї, та що й їм самим поворот в прадідівську хату замкнений. Тут перед ними мерехтить безжурне американське життя, стоїть отвором кожному, хто тут родився, чи хоч би тільки зложив присягу громадянської вірности, «країна свободи та неограничених можливостей». А там за морем, звідки приїхали їх батьки, «кругом неволя, робота тяжкая...», там хіба «не буде ніколи раю, в цім кривавім краю». Чи не краще забути вже раз його, зоставити тугу та біль за ним своїм батькам, а самому не роздвоювати себе, й пірнути з душею й тілом у вир американського життя, тут де вони родились і виховались. Спокуса дійсно велика. Правда, Америка каже їм, що вона заохочує їх до піддержування зв’язків зі старою батьківщиною та до плекання своєї національної культури. Але чи якраз не тому святощі, якими живуть батьки, стають для родженого тут покоління буденними та індеферентними? Видомо ж, що християнство ширилось найбільше тоді, коли було гонене та ховалось в катакомби. В таких обставинах праця над освідомлюванням та над задержанням нашої молоді при українській нації не є легкою. Передовсім треба мати на увазі й то, що, як ми вже згадували, не всі наші емігранти приїхали з краю свідомими українцями. А свідомі діти можуть бути тільки там, де є свідомі батьки. Бо коли несвідомий батько лемко, чи закарпатчанпи, називає себе рідною мовою «руснаком», чи «русским», то годі вимагати, щоби дитина називала себе по-англійськи інакше як «рошієн», чи в кращому випадку, «рутенієн». Такі батьки не могли освідомити своїх дітей, ані не могли сказати їм нічого гарного про свій край.