Коваль Г.П. Українці за океаном / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв, 2020. – 337 с.

68 – то почуєте відповідь, що сидіти в дома нема рації. Одне через те, що мокрого року тут зовсім ні-за-що рук зачепити. Погідливого ж літа роботи вдома хоч і знайшлася б, проте далеко вигідніше бути на заробітках в Америці. Тут же за гроші робітника легко знайти: харпаків тут не буває. І дійсно тієї голоти – харпаків, що ведуть своє господарство на восьмій та шістнадцятій частині грунту, тут досить. Дорога до Америки їм заказана: бо такому бідоласі збитись на двісті карбованців потрібних на дорогу просто таки неможливо. Такий, рівняючи з другими країнами, багатоземельний господарь (бо при кращих обставинах хазяйство в 6-8 десятинок неможна зараховувати до дрібненького) нидіє в себе вдома, поневіряючись у наймах по панських економіях та в свого більш заможного сусіда за вельми мізерну плату. Коли прочитаєш, що десь там у непривітній Данії селянин, маючи менш як чотири десятини піскуватої земельки, живе в достатках, – то цьому дивом дивуєшся. Трудненько прожити з хліборобства, то хитрий данець хвативсь до молочарства. Не хватає харчу для скотини, то він приставляє більш пожиточну харч: макуху, кукурудзу та інші зернові продукти. А наш поліщук, що не кажіть, великий лінюх! Справив би собі човника, та й коси траву – клади в човен та вивозь на сухе місце сушити. Де-хто вже взявся за розум; так-таки й робить. Шкода тільки, що вельми вже мало того сухого місця – ніде сушити! Знову ж якийсь впертий той поліщук: ніяк не береться до молочарства. Щось ніяк не зважиться купити для худоби харчу; навіть й сам не доїдає. Мабуть звик так! А може шкода витрачати гроші? Бо, бачите, зернові продукти на Поліссі в дуже великій ціні. Пуд жита 1 р. 25 коп., а то й дорожче, бо доставка того пуда по поліських болотяних шляхах обійдеться до 40 копійок. Куди ж нам рівнятися з данцями. В їх є парламент, а в нас «слава Богу нема».