Коваль О.Г, Коваль Г.П. Штундизм в середині ХІХ – першій чверті ХХ ст. / Олексій Геннадійович Коваль, Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2020. – 120 с.

33 арґументом проти баптистської вимоги водного хрещення, що особливо рішуче відкидали українські штундисти. На їх думку, вода очищає тільки тіло, а не душу, істинний віруючий потребує справжнього — духовного — хрещення. У цьому вчення Коваля наслідувало ранньохристиянський догмат про хрещення Святим Духом, який посів чільне місце у догматиці п’ятидесятників. Протестантське запозичення Василя Коваля — створення в його громадах елементів інституту влади. Хоча внутрішня будова громад залишалась шундистською (рівність всіх членів, загальне братерство), Коваль наполягав на введенні посади пресвітера. Неґативно оцінюючи державний устрій, проголошуючи нове життя, де пануватиме свобода, рівність і поділ майна, Коваль натомість не мав певного соціального вчення. Безперечно, український штундизм потрібно оцінювати як самобутнє релігійне явище, коріння якого міститься в народій духовній та побутовій культурі. В його ученнях відобразилась еволюція релігійно-раціоналістичної традиції, її своєрідна ідейна модифікація, чергова спроба реалізації соціальних надій у релігійній формі. Штундистський рух водночас сприяв утворенню нових релігійних течій, став своєрідним містком між раннім та пізнім протестантизмом в Україні. Прослідкувати географію й статистику українського штундизму (до речі, дуже суперечливу: православна література завжди применшувала дані, протестантська — збільшувала) на другому етапі його еволюції — у 70-80-ті роки — надзвичайно складно. У цей період чимало прихильників руху стали вже баптистами, хоча їх продовжували вважати штундистами. Для більшості дослідників кінця ХIХ ст., коли баптизм в Україні ще не сформувався в окрему протестантську церкву, різниця між штундизмом і баптизмом не була очевидною. Крім Івана Онищенка і Михайла Ратушного, український штундизм у 70-80 роках висунув нових проповідників, мислителів з народу, ватажків харизматичного типу. Це, наприклад, Гарасим Балабан-Вітенко, колишній кріпак із села Чаплинки Таращанського повіту, Олександр Капустян — селянин із с. Гнатівки Одеського