Коваль О.Г, Коваль Г.П. Штундизм в середині ХІХ – першій чверті ХХ ст. / Олексій Геннадійович Коваль, Геннадій Павлович Коваль, – Миколаїв – 2020. – 120 с.

86 славянській мові зовсім не вживаються), або переглядали книжку для співів під назвою: „Гусли. Избранные стихотворения некоторых русских писателей". Я уклонився. Де-хто одповів, і знов нахилились над книжками, а один з старших, спитавшись, чи нема у мене свого євангелія, подав мені одно з тих, що лежали на столі, круг великої книги, котра, як потім я дізнався, була біблія. З часом надійшло ще душ 15 – 20. Ніхто не здоровкався з тими що були в хаті, а сівши, закривав собі очі долонею і щось шепотів про себе. Судячи по зверхньому вигляду, більшість присутніх – з прикащиків, ремесників і слуг. Помітно було, що кожний, йдучи на збори, умився, причепурив волосся і вдягся по празниковому. Поки ще не прийшов їхній «пресвітер», один хлопець літ 20 (чоботарь, як я дізнався потім) одкрив «гусли», прочитав голосно куплет, инші налагодились, згадуючи мотив, і всі разом заспівали. І так далі: кожний куплет з початку читався, а потім співали його. По змісту, усі вірші в тих „гуслях" „божественні", а хто ті „русскіе писатели" – незвісно, бо під віршами стоять тільки ініціали. Мотиви співів – різномаїтні і дуже нагадують лютеранську службу, хоч иншим разом скидаються й на російські романси. Співають дуже складно, вивчено, а хто ще не вивчився – мовчить, або підтягає потихеньку. Найгучніше чутно жіночі голоси (де-які з них – чудові), а мущини більше «вторять». Як прийшов «пресвітер», і сказав: «помолимся, дорогіе братья! Стянем на колени, а кто не может – пусть стоит на ногах» – усі, за винятком двох жінок, поставали навколішки, і нахилили голови, закривши очі рукою. Тоді один з «братьев» почав проказувать наче молитву, але цілком імпровізовану, висловлював те, що лежить у його на серці. За ним-другий, третій і кожний висловлював инше, своє. Мене дивувала, складність цих імпровізацій чистою літературною мовою і чулість тону. Щось таке натхненне і глибоке чутно було в тому молінню... Як скінчив третій, постояли мовчки на вколішках хвилину – дві, але більше не виявилось охочих до імпровізованого моління, повставали з колін і посідали на свої місця. Один з старших розгорнув біблію, вибрав з неї текст, прочитав його голосно і почав поясняти. Підготовлявся він до того зарані, чи ні – того я не знаю, але мене