Коваль Г.П. Українські робітники в третьому рейху / Коваль Геннадій Павлович. – Миколаїв – 2021. – 131 с.

Українські робітники в третьому рейху / Коваль Геннадій Павлович. 93 Маленька чорнява Галя з Полтавщини – у неї очі повні сонця – дивиться на свої стрункі і брудні ноги і каже подрузі: – Я вже там надягну чоботи, в Німеччині, а то вони старі й розваляться в дорозі. Туди соромно приїхати босою. І я взяла з собою ту мережану сорочку, яку гаптувала, коли думала побратись з Василем... І її очі туманіють від горя, в них немає більше сонця—такі темні й сумні стають вона – ніби знову бачать перед собою мертвого Василя… Його вбили большевики у день відступу: Він відмовився підпалити хліб. І батько мусів заховатись в ліс, щоб не відповісти головою за «контрреволюційний» вчинок сина. Напівмертвого від голоду й жаху його знайшли німці і привезли в село. – І за це я вічно буду вдячна німцям, – каже Галина. Я батька й матір за лишила живими й здорови ми, з меншою сестрою. І не боюсь за них. Її подруга Килина – кругловида в золотому ластовинні дівчина-що сили штурхає кулаком свою скриньку. – А у мене нема чобіт! – каже вона з стриманою злістю. Я від матері взяла – хай ходить, як знає! Я от шість років працюю на буряках у колгоспі, а тепер до німців їду, як жебрачка, навіть пальта немає! Хіба ж дадуть мені там якусь хорошу роботі обідраній? – в її голосі зад звеніли сльози. – Але ж твоя сестра писала з Німеччини, що їй хазяйка подарувала пальто і плаття і вона вже має талон на черевики. Ти ж сама мені читала лист Варки, – збентежено каже Галина. – Читала! – гнівно крикнула дівчина. – Але ж за 6 років я не заробила нічого! А я ж навіть ніччю ходила поливати буряки, я руками готова була вспушувати землю. Про мене писали в газетах, порівню вали з кращими «п'ятисотеницями», а у мене немає нічого, ти розумівш Галю, – нема нічого! Я про все роскажу там своїй хазяйці, я не жебрачка, нехай не дарує мені нічого!