15 квітня: цей день в історії України

Article Details

Category Новини

Рейтинг користувача:  / 0

15 квітня 1657 року Козацька Рада в Чигирині затвердила спадковість при передачі гетьманського звання від Богдана Хмельницького до його сина Юрія.

«Син твій Юрій нехай наслідує місце і гідність твою!..» − звернулись до Богдана Хмельницького полковники Війська Запорозького. Він, подякувавши їм за таку до нього пошану, сказав, що син його надто молодий, щоб взяти на себе важку державну справу. Присутні всі запевнили його в безпідставності його побоювань: адже Юрію допомагатимуть добрі радники, яких гетьман може вибрати сам.

Але після смерті гетьмана, 27 серпня 1657 року наступником обрали писаря Івана Виговського.

Лише після його відходу на козацькій раді в Германівці на Київщині 11 вересня 1659 року гетьманом України обрали Юрія Хмельницького.

Юрій Хмельницький (бл. 1641 – після 1681) – гетьман України в 1657 р. та в 1659–1663 рр. Син гетьмана Б. Хмельницького. Отримав добру домашню освіту, навчався в Києво-Могилянській колегії.

На посаді гетьмана прагнув продовжити справу, започатковану батьком, шукаючи союзника, який гарантував би цілісність і незалежність України.

Нова форма правління не мала серйозної ні соціальної, ні політичної опори в суспільстві; вона трималася на титанічній постаті Б. Хмельницького та вузького кола його однодумців. Більшість старшини не поділяла монархічних ідей й прагнула утвердження республікансько-олігархічної форми правління. Вже з моменту погіршення стану здоров'я Б. Хмельницького, незважаючи на обрання нового гетьмана, вони почали приховану боротьбу за владу.

Відбувся практикум «Використання Zoom та Google Meet для організації заходів бібліотеки

Article Details

Category Новини

Рейтинг користувача:  / 0

Сучасний світ стрімко змінюється, і дистанційні формати заходів стають невід’ємною частиною нашої професійної діяльності.

14 квітня у Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека відбувся практикум «Використання Zoom та Google Meet для організації заходів бібліотеки» в межах підвищення кваліфікації фахівців.

Спікерка, завідувачка Регіонального тренінгового центру Вікторія Дмитричева, ознайомила співробітників бібліотеки з можливостями платформ Zoom та Google Meet, акцентувавши увагу на їхній доступності, функціональності та зручності використання.

Під час заходу учасники ознайомилися з особливостями роботи платформ щодо створення подій, організації технічного супроводу, використання чату, демонстрації презентацій та іншого контенту.

Окрему увагу приділили візуальним ефектам і додатковим можливостям сервісів, що допомагають зробити онлайн-заходи більш зручними, інтерактивними та ефективними. Практикум став корисною нагодою вдосконалити цифрові навички та підвищити якість проведення бібліотечних онлайн-подій.

Народився Володимир Іванович Нарбут – поет, літературний критик, видавець, один із основоположників акмеїзму

Article Details

Category Новини

Рейтинг користувача:  / 0

Володимир Іванович Нарбут народився 14 квітня 1888 року в селі Нарбутівка, нині Сумської області. Нарбути були старовинним родом, литовською шляхтою, який наприкінці ХІХ століття збіднів – батько Володимира та Георгія Нарбутів був дрібним поміщиком (у нього, окрім цих двох синів, було ще семеро дітей). Освіту Володимир Іванович отримував спочатку в Глухівській гімназії, а вищу – в Петербурзі. Спочатку математичний факультет, а потім і філологічний та сходознавчий, які він, правда, не закінчив.

В 18-річному віці Володимир Нарбут переніс важку хворобу, в результаті чого йому було видалено п’яту – все подальше життя він кульгавив. Окрім цього, Нарбут заїкався – ще в дитинстві батько налякав сина, коли той саджав квіти, підійшовши до нього ззаду. Ця вада лишилася з ним до кінця життя.

Був поетом, одним із засновників акмеїзму (літературної течії, представниками якої були поети А. Ахматова, О. Мандельштам).

Роки Жовтневого перевороту провів в Одесі, Ростові-на-Доні, Києві і тут вступив в РКП(б). Після вигнання з Криму білих Нарбут переїхав до Москви, був керівником видавництва «ЗІФ».

14 квітня: цей день в історії України

Article Details

Category Новини

Рейтинг користувача:  / 0

Київський центральний архів давніх актів (КЦАДА) було засновано 14 квітня (за новим стилем) 1852 року при Університеті святого Володимира (нині — КНУ ім. Тараса Шевченка). Цю установу було створено у 1852 р. з ініціативи вчених-істориків, передусім Миколи Іванишева – професора київського Університету Святого Володимира та віце-голови Тимчасової комісії для розгляду давніх актів (створеної у Києві у 1843 році).

Сьогодні  це Центральний державний історичний архів України у Києві (ЦДІАК України).

Започаткування Київського центрального архіву давніх актів було зумовлено декількома причинами. З одного боку, такого кроку вимагав розвиток історичної науки – робота з дослідження архівних матеріалів, яка у XVIIІ ст. виконувалася силами одинаків-ентузіастів, вимагала нових підходів і, передусім, нової форми організації наукових досліджень. Тому вже з початку ХІХ ст. розпочинається дослідження архівних матеріалів, які знаходилися не лише в архівах, а й поза межами архівних установ – з’являються археографічні експедиції, а для видання матеріалів, зібраних цими експедиціями, створюються археографічні комісії – спочатку в Санкт-Петербурзі, після – у найбільших наукових центрах.

З іншого боку, все це проходило на тлі реалізації імперських амбіцій Росії на українських землях, що вимагало наукового обґрунтування легітимності включення цих земель до складу Російської імперії і закриття доступу до архівних документів приватним особам. Останнє було пов’язано з тим, що після прийняття нової конституції 1815 р., за якою польська шляхта зрівнювалася в правах з російським дворянством, частина шляхти в будь-який спосіб намагалася забезпечити собі цей новий статус і ця тенденція лише посилилася після придушення польського повстання 1830–1831 рр.

15 квітня проводиться Міжнародний день культури

Article Details

Category Новини

Рейтинг користувача:  / 0

15 квітня проводиться Міжнародний день культури. Ці квітневі заходи у другий декаді місяця мають традиційний щорічний характер. Це свято встановлено на честь підписання Пакту Реріха — першого міжнародного договору про захист культурних цінностей, і традиційно співпадає з Всесвітнім днем мистецтва.

Мета: Підкреслення важливості культурної спадщини, мистецтва та культури для розвитку суспільства.

Культура об'єднує всі спільні цінності, звичаї та вірування, які надають суспільству спільної ідентичності. Вона включає мову, ритуали, моду, мистецтво, їжу, історії та спосіб життя.

Слово "культура" походить від латинського "cultus", що означає "турбота", і французького "colere", що означає "обробляти землю". Від слова "культура" походять такі терміни, як "культ", що означає релігійну організацію.

День працівника оборонно-промислового комплексу України

Article Details

Category Новини

Рейтинг користувача:  / 0

З 2023 року щорічно 13 квітня відзначають День працівника оборонно-промислового комплексу України. Це професійне свято працівників, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки та захисту державного суверенітету.

Як зрозуміло з назви, привітання сьогодні отримують усі інженери, вчені та конструктори, зайняті розробкою та ремонтом військової техніки. Саме завдяки їм українська армія проводить блискучі операції на полі бою, вражаючи ворожі військові об'єкти за тисячі кілометрів.

Президент України, Володимир Зеленський, 13 квітня 2023 року підписав Указ №214/2023, враховуючи значний внесок працівників оборонно-промислового комплексу у зміцнення обороноздатності держави.

Свято має символічне значення, як визнання вкладу тисяч працівників, які щодня працюють над розробкою, виробництвом та модернізацією оборонної продукції. Відзначення також співпадає з річницею затоплення ракетного крейсера “Москва” ракетами “Нептун” українського виробництва, що є важливим символом національної гордості та оборонного потенціалу. Цей день став не лише професійним визнанням, а й нагадуванням про відданість і сміливість українського народу у захисті своєї держави.

Народилася Оксана Іваненко - українська дитяча письменниця та перекладачка

Article Details

Category Новини

Рейтинг користувача:  / 0

Українська дитяча письменниця та перекладачка Оксана Іваненко народилася 13 квітня 1906 року в Полтаві. Батько працював викладачем літератури в школі, мати також була вчителькою. Саме вона прищепила доньці любов до рідного слова, поезії, українських пісень. Дівчинка ще змалечку мала хист розказувати казки, чим дивувала старших. А в шість років заснувала власний журнал “Гриб”, де “працювала” редакторкою та авторкою:

Навчалася у жіночій гімназії, потім – у робітничій школі. 1922 року  вступила до Полтавського інституту народної освіти.

З 1923 по 1926 рік вчилась у Харківському інституті народної освіти на відділенні соціально-правової охорони неповнолітніх факультету соціального виховання, де почала відвідувати літературні вечори, студію, познайомилася з письменниками Павлом Усенком, Олександром Копиленком, з поетесою Наталею Забілою, з якою здружилася на все життя.

Все літо 1924 і 1925 року проходила практику в Дитячій колонії імені Максима Горького, якою керував добрий знайомий її матері – Антон Макаренко. А після закінчення інституту  разом з групою випускників поїхала в колонію уже на постійну роботу.

13 квітня: цей день в історії України

Article Details

Category Новини

Рейтинг користувача:  / 0

13 квітня 1928 року у Києві відбулася прем'єра фільму"Звенигора" Олександра Довженка – кінорежисера та одного з основоположників українського кінематографу.

Сюжет оповідає глядачам про діда Миколу. Старий марить скіфськими скарбами, що знаходяться у Звенигорі та ділиться цим із двома своїми онукам. Один з онуків – Тиміш – не дуже любить слухати дідові байки. Він має велике бажання віднайти скарб для "побудови кращого майбутнього". Інший онук – Павло – приєднується до петлюрівців та планує з'ясувати, де саме заховано скарб з дідової легенди.

У фільмі глядачам показують різні періоди історії України: скіфську епоху та гайдамаччину до самих часів більшовизму. 

Над сценарієм до стрічки працювали Юрій Тютюнник і Майк Йогансен, однак фінальні правки були внесені самим Олександром Довженком. У титрах імена перших авторів вказувати не стали.

"В сценарії було багато чортовиння і явно націоналістичних тенденцій. Тому я його й переробив процентів на дев'яносто, внаслідок чого автори демонстративно "зняли свої імена", і це стало початком мого розходження з харківськими письменниками", – писав Довженко у своїй автобіографії.

Сьогодні відзначаємо одне з найважливіших свят — Воскресіння Христове

Article Details

Category Новини

Рейтинг користувача:  / 0

Міністерство культури України 

Разом із весняним пробудженням Великдень нагадує про силу життя, відновлення та надію. Це день, коли особливо відчувається цінність єдності, віри й підтримки одне одного.

Великдень — це також про внутрішню стійкість і відновлення. Про світло, яке не згасає, попри випробування. Про віру, що допомагає йти вперед.

У цей день дякуємо всім, хто боронить Україну, хто допомагає й підтримує, хто зберігає традиції та наповнює їх новими сенсами.

Нехай це свято принесе тепло в кожен дім, спокій у серце й надію на майбутнє.

Нехай поруч будуть рідні люди, а у домі — затишок і світло.

Христос Воскрес!

Фото: Національний музей народної архітектуру та побуту

В’ячеслав Корнієнко «Листи середньовіччя. Графіті Софії Київської»

Article Details

Category Новини

Рейтинг користувача:  / 0

Книга українського історика - медієвіста, доктора історичних наук, фахівця з епіграфіки В’ячеслава Корнієнка«Листи середньовіччя. Графіті Софії Київської» (Київ : Видавництво "Мистецтво", 2025) присвячена одній із найзагадковіших та маловивчених сторінок мистецтва – епіграфічним пам’яткам Софійського собору. Ці графіті (з італійського «graffito», тобто дряпати) залишили майже тисячу років тому на стінах собору його відвідувачі. Такі епіграфічні пам’ятки є рідкісним свідоцтвом життя мешканців стародавнього Києва.

Автор видання поступово вводить читача у світ історії унікального пам’ятника стародавнього мистецтва – Софії Київської, починаючи з розповіді про її заснування та дуже поетичного аналізу мозаїки Богородиці Оранти з головного вівтаря, розповідає про історію мозаїк та фресок Собору, розкриває загальні аспекти вивчення графіті. Останні чотирнадцять глав присвячені саме історії графіті. Читачі дізнаються про молитви, що були залишені на камінні храму, надписи про успіння київського князя Ярослава Мудрого, познайомляться з історіями про дитячі лічилки та про лист Олени до дуже нерішучого Купріяна, що були написані на стінах багато століть тому.

Завдячуючи Український інститут книги дане видання поповнило фонд Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека та 55 бібліотек Миколаївщини.

#УІК #МиколаївськаОУНБ #КультурноМистецькийПроєкт2025

#Книжкові_Новинки_МОУНБ #читатимодно #читайукраїнською #люблючитати