Коваль Г.П. Українці за океаном / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв, 2020. – 337 с.

169 Під впливом загальної культури осі й, якою пересичений американський возлух, наш українець в Америці відчуває конечну потребу читати свій часопис. Навіть молодь – не рахуючи спроб видавати власні журнали – починає його читати й дописувати до нього; хто ще не гаразд володіє українською мовою, той пише по англійськи, але про українські справи та з українським серцем. Порівняння нашого краевого читала з американським – не виходить дуже на нашу користь. Годиться замітити, шо як англійсько так само й українсько-американська преса розвивається також завдяки широко признаній свободі слова. Те нове право вибороли собі американці в якнайширших розмірах. Критикувати хоч кого, хочби навіть самого президента, вільно кожному. Тільки не можна нікого лаяти, не вільно накликати до злочинів, або відбирати комусь честь. Не можна також псувати комусь бізнесу, значить – не можна робити комусь у пресі таких закидів, що могли би захитати до віри до даної особи чи установи. Навіть деякі наші редакції впали були в халепу з цього приводу, критикуючи невідповідно противників. Дехто знов немов навмисне провокує образу, немовби на те, щоби на цьому заробити. Назагал (з невеличкими, винятками) українська преса в Америці стоїть етично високо. Вона без ріжниці патріотична. Нема з ній сей запійних дурниць. Вона вчить і виховує. Хто постійно читає особливо поважніші українські органи, цей рішучо держиться як добрій син своєї нації. Коли зважити, що вона відірвана від грунту й мусить тримали в настроях, в сентименті до рідної землі ціле українське громадянство в Америці не маючи з краю ніякої моральної помочі, то треба з великим признанням ставитися до неї. І, якщо комусь з нас доведеться дожити хвилини, що українські молоді американці стануть на службу свому народові, то заслуга, в цьому буде виключно по боці тамошньої української преси. Лев Ясінчук [134]. Церковні відносини в Америці. ГРЕКОКАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА.