Коваль Г.П. Українці за океаном / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв, 2020. – 337 с.

272 гадати, що цей народ страчений цілковито, бо вже діти, перше покоління забувають рідну мову [49]. З життя емігрантів. Пишуть нам наші земляки з Парани (Бразилія): Ми тут дуже сумуємо без рідної мови – нераз подумаєш про рідний край – що там діється – що чути на Україні?.. А навкруги чужа мова, та й годі… Живемо в Парані на колонії Аффонсо Пенна – є колоністів і поляків і німців і бразиліян, а українців мало та й ті не миряться, бо темні. «Українці в Парані живуть тихо – не чути їх і не видно в публічних діях. Ніяких маніфестацій народних, нічого не чути. Бо ми розкидані по між чужими. Ювілей Шевченківський святкували в Прудентополісі, де найбільше є українців. Де не де у тихій хатині колоніста тихенько Батька Кобзаря споминали… За Україну нашу далеку молились… Мріями за океан летіли… Село наше українське з білими хатками снилось… Навкруги все чуже – небо ненаше – зірки інші… Замість сосни – піньорі і гарні вони та не рідні… Замісць дуба та липи – якісь незнайомі «канга» та «імбуя»… Замість яблоні та сливки «гвавіково» з ягодами жовтими одгонить шкипидарем… Пшениця не родить зовсім, а жито частенько пропадає. Минулого літа в цілій Парані ні одного зерна не зібрали. Якась іржа знищила до щенту. Морози поморозили баштани – Кукуруза та фіхсон (чорна квасоля) вродили. Заробітки погані – скрізь зменшують робітників і в урядових помірах земляних на будівлі доріг… А лісопильні поставали, роботи немає. – «Герва мате» (чай парагвайський) котра є головним продуктом вивоза за границю в Парані – спала в ціні так, що млини, котрі труть її, поставали. В місяці травні (15-го) цього 1914 року з Куритиби виходить партія пішаків кругом світу, є поміж ними двоє з України, 1 росіянин, а інші (6) поляки. Пішаки підуть через Парану, Санта Катарину, Ріо-Гранде до Суль (в Бразилії) та через республіку Уругвай, Аргентину, Чилі, Перу, Еквадор, Колумбію, Центральну