Коваль Г.П. Українці за океаном / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв, 2020. – 337 с.

58 Це тільки гріш, який пішов на чисто народні потреби. А властиво, коли ми вже говоримо взагалі про матеріальний вклад еміграції в Рід ний Край, то мусимо вчислити і ті приватні посилки, які плили від наших емігрантів до Рідного Краю, а за які їх родини докуповували поле, будували хату, закладали підприємство, чи ратували їх від ліцитацій, зберігаючи чи побільшуючи в цей спосіб наш національний стан посідання. Анкета переведена в цій справі Укр. Нар. Союзом вказує, що за останніх 30 літ поплило так до Старого Краю коло 150.000 міл. дол. Коли додати до цієї суми приватні посилки попередніх літ та посилки на чисто народні цілі, то не перебільшимо, коли скажемо, що загальна сума вислана американськими українцями до Рідного Краю сягає 250 міл. Коли возьмемо під увагу, що ці жертви складалися переважно українськими робітниками та фармерами, то мусимо ствердити, що це була дуже й дуже поважна сума. Взагалі роботу української еміграції в Америці слід нам оцінити як дуже поважний актив в нашому національному білянсі [15]. М.Лозинський схарактеризував, який стан мала «Закордонна Україна в 1908 р.» На еміграції, як в Північній та і в Південній Америці, на першому місці між нашими земляками стоїть церковне питання. Галицьке виховання, в якому уніатська віра і українська народність злилися майже в одно поняття, відбивається тут сумними наслідками. По-за тим, очевидно, іде організаційна праця в усіх областях громадського життя, закладаються чтитальні, економічні спілки, робітницькі організації, витворюються політичні партії на тлі місцевих обставин, але свобідний розвиток всього того в великій мірі сковує церковне боротьба. Окремо треба згадати, що в минулому році українці в Півенній Америці здобулися на свій власний орган: газету «Зоря», що виходить у Курітибі. Як національно-політичним центром життя всеї закордонної України являється Галичина, так само являється вона також її центром духовим, культурно-просвітнім. М.Лозинський [16].