Коваль Г.П. Українці за океаном / Геннадій Павлович Коваль. – Миколаїв, 2020. – 337 с.

81 перед своєю смертю переслав до Українського Національного Музею у Львові та які чекають на своє опрацьовання. На кінець подаємо ще одну картину з його приватного життя, яку змалювала українська емігрантка в Америці Текля Денис в своїм «Спомині про Агапія Гончаренка», поміщенім в «Народній Волі», чч. 71 – 72, 1929. р. В ньому авторка описує відвідини гуртка, українців з Сан-Фрнаціско на фермі Гончаренка біля Гейвардс в Каліфорнії, де Гончаренко дозкивав свого віку: «...Так гуртком доходимо ближче до його хутора; треба ще перейти малий потічок. В паркані фіртка, а на ній видніє напис великими буквами червоного фарбою «Україна». В мене серце так і забилося. «Україна в Каліфорнії», хтось із наших замітив, «а на Україні Московщина». Переходимо через фіртку і тут бачимо домок, а над самими дверми напис жовто блакитними літерами «Свобода» ... «Нас привитав перше його Брисько; на то вийшов з хати старець середнього росту з костуром в руках, в козацькій шапці на голові. На його похилені плечі спадало сріблясте волосся наче пелюстки відцвілого дерева. Це був той священник Гончаренко, про якого мій муж так багато говорив і якого я так хотіла бачити. «Він попросив нас відпічнути тай почувати себе як в дома. Ми не вспіли з ним розговоритися, як із хати вийшла старенька бабуся малого росту, умученого вигляду. «Це моя дружина», він сказав. Вона по-українськи не говорила, сама була італіянка, українську мову розуміла добре, бо коли в розмові Гончаренко яке слово, дату або імя помилив, то вона його сейчас поправляла по-англійськи. Він виніс нам меду, що був його власним продуктом, бо мав свої пчоли, а Альвіна пішла варити чай. Потім виніс велику візитову книгу і попросив кожного із нас під писатись. В цій книжці були записані відвідувачі мабуть за всі часи його життя в цих горах (18 тисяч підписів було на той час). Між звичайними підписами помітно було там імена професорів з університетів, письменників, артистів американських і європейських. «... Альвіна принесла чай, а Гончаренко наливав в шклянки і ставив перед кожним з нас. Коли вже все-було готове, він сказав, що, треба помолитися, але по-