Український інститут книги та MEGOGO BOOKS запустили всеукраїнське голосування в межах проєкту «Знакові видання Незалежності: 35 книжок, які ми обираємо разом».
До 6 жовтня включно українці можуть обрати до 35 книжок і видавничих серій із довгого списку зі 100 видань, сформованого експертами: літературознавцями, критиками, журналістами, редакторами, представниками культурних інституцій і фестивалів, лідерами думок та людьми, які системно працюють із темою читання. Фінальні 35 позицій оголосять наприкінці жовтня 2026 року.
Проєкт створений до 35-річчя Незалежності України та є новою версією ініціативи 2021 року, коли українці обирали 30 знакових книжок Незалежності. Той список став важливим зрізом читацького вибору свого часу, однак формувався ще до повномасштабного вторгнення. Після 2022 року змінилися суспільний контекст, читацький досвід і сприйняття багатьох текстів. Саме тому Український інститут книги та MEGOGO BOOKS повертаються до цієї ідеї, щоб разом із читачами обрати вже 35 знакових видань.
«За 35 років відновлення Незалежності українська книжка стала невіддільною частиною нашого суспільного досвіду — вона допомагала нам осмислювати себе, говорити про те, про що мовчати не можна, переживати переломні моменти й формувати спільне культурне поле. За цей період вийшли тисячі книжок, кожна з яких по-своєму відображає час, у якому була написана й прочитана. Цим проєктом закликаємо озирнутися на цей шлях і разом визначити книжки, які стали знаковими для українських читачів. Список покаже, що саме сьогодні ми вважаємо важливим і таким, що варте залишитися в нашій спільній пам’яті», — розповідає Олександра Коваль, директорка Українського інституту книги.
Не зважаючи на те, що День державного прапора в Україні святкують 23 серпня, синьо-жовтий стяг замайорів над куполом Верховної Ради лишень 4 вересня 1991 року, через 11 днів після проголошення незалежності України. Підняття прапора над парламентом означало не лише політичний вибір народу, а й повернення до національної ідентичності, яку довгі десятиліття намагалися приглушити.
Синьо-жовті кольори мають глибокі історичні корені: вони використовувалися ще за часів Гетьманщини та стали офіційними кольорами Української Народної Республіки у 1918 році.
Підняти синьо-жовтий прапор над Радою вперше запропонував 24 серпня депутат Василь Червоній. Але того дня синьо-жовтий стяг, за пропозицією Романа Лубківського, лише внесли до зали засідань парламенту.
Повторно ініціював це питання Володимир Яворівський. 4 вересня о 18 годині українці навколо парламенту побачили, як на куполі Верховної Ради підняли два стяги: червоно-синій (УРСР) та синьо-жовтий. Така комбінація викликала обурення у народу. Після розмови з депутатами Кравчук розпорядився спустити прапор УРСР.
Через два тижні синьо-жовтий прапор отримав статус офіційного, а вже через декілька місяців було ухвалено постанову про державний прапор України. День Прапора України традиційно святкують за день до Дня Незалежності України - 23 серпня.
Для українців цей день став не лише історичною віхою, а й емоційним рубежем, що підтвердив: незалежність країни будується не лише юридично, а й через силу національних символів.
Кремінь Дмитро Дмитрович – український поет, публіцист, есеїст, перекладач, заслужений діяч мистецтв України. У 1999 р. отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка за збірку поезій «Пектораль».
Дмитро Кремінь народився 21 серпня 1953 року в селі Суха Закарпатської області. Після закінчення Ужгородського державного університету (1975), переїхав в Казанку на Миколаївщині, де за направленням працював учителем української мови та літератури. Після переїзду до Миколаєва, Дмитро Дмитрович у різні роки перебував на посадах доцента Миколаївської філії Київського національного університету культури і мистецтв, Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського, професора Південнослов'янського інституту Київського славістичного університету, Міжнародного класичного університету імені П. Орлика, Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.
Дмитро Кремінь був одним із засновників обласної газети «Радянське Прибужжя» (згодом «Рідне Прибужжя»), в якій працював оглядачем з питань культури і життєвого середовища, редактором відділу культури і відродження, заступником головного редактора. За сумісництвом керував літературною студією «Борвій» при Обласному будинку художньої творчості. Був редактором літературного інтернет-журналу «Літературний Миколаїв», головним редактором часопису «Соборна вулиця». З 2010 року по січень 2018 року – голова Миколаївської обласної організації Національної спілки письменників України. Творчий набуток письменника є невід’ємною частиною сучасної української літератури. Він є автором близько 30 видань і 500 пісень.
Дмитро Кремінь – лауреат Республіканської літературної премії ім. Василя Чумака (1987), культурологічної премії ім. Миколи Аркаса (1994), Всеукраїнської літературної премії ім. Володимира Свідзінського (2011), Всеукраїнської літературної премії імені Зореслава (2013), Всеукраїнської літературної премії імені Володимира Сосюри (2013), літературної премії ім. Леоніда Вишеславського (2013); Міжнародної літературної премії ім. Івана Кошелівця (2014), «Городянин року» в номінації «Мистецтво» (Миколаїв, 1999), «Людина року Миколаївщини» (2008, 2016), удостоєний почесної грамоти Верховної Ради України (2010). У 1999р. отримав Державну премію України імені Тараса Шевченка за книгу поезій та симфоній «Пектораль». Заслужений діяч мистецтв України (2016). Лауреат міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» (2020, посмертно).
Помер Дмитро Кремінь 25 травня 2019 року.
3 вересня 1973 року у столиці урочисто було відкрито пам’ятник найвідомішій українці, видатній письменниці Лесі Українці. Розташований цей монумент у центрі Києва, на Печерську, на однойменній площі.
Бронзова постать поетеси заввишки 5 метрів на високому постаменті з чорного лабрадориту. Загальна висота конструкції становить 10 метрів.
За задумом автора скульптури (Г. Кальченка), Леся Українка зображена вольовою, що не кориться обставинам долі, сильною духом і водночас ніжною та жіночною.
Цікаво, що пам'ятник Лесі Українці на площі Лесі Українки не був першим пам'ятником письменниці в українській столиці, адже ще 1965 року було встановлено паркову скульптуру Лесі Українки в Міському саду навпроти Маріїнського палацу роботи скульптора В. З. Бородая та архітектора А. Ф. Ігнащенка. Оскільки паркова скульптура не відповідала задуму вшанування величі письменниці, було ухвалено встановити більший за розмірами й у велелюднішому місці пам'ятник. Відтак, 3 вересня 1973 року було урочисто відкрито пам'ятник Лесі Українці на однойменній площі, що відтоді є головним місцем вшанування Лесі Українки в Києві.
У зв'язку із масштабною забудовою бульвару Лесі Українки в 1990—2000-х роках пам'ятник виявився фактично «вписаним» у закуток між багатоповерховими будівлями, тоді ж було по-новому впорядковано простір біля пам'ятника. Тепер біля пам’ятника облаштована площа з фонтанами і лавками для відпочинку.
Друзі!
Пропонуємо вашій увазі відеоролик про роботу Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека.
Дізнайтесь, які важливі події і заходи відбулися у бібліотеці протягом місяця.
Залишайтеся завжди на інформаційній хвилі разом з нами!
2 вересня в Україні відзначають День нотаріату — професійне свято людей, які допомагають громадянам юридично оформлювати важливі рішення та захищати свої права.
Громадський інститут нотаріальної діяльності є невід’ємною частиною будь-якої правової держави. Розвиток ділових відносин, умов і методів ведення діловодства, активно сприяли зміцненню і вдосконаленню цього необхідного інституту.
Враховуючи значення нотаріальної діяльності в розбудові правової держави, яку представляє молода суверенна Україна, а так же активне сприяння громадянам, установам, організаціям і підприємствам у здійсненні їх законних прав та захисту їх законних інтересів, на підтримку ініціатив Української нотаріальної палати та Міністерства юстиції України, 22-го лютого 2010-го року, в національному календарі української держави, згідно Указу № 211/2010 чинного на той момент Президента України, було встановлено нове професійне свято під назвою «День нотаріату», яке тепер щорічно відзначається 2-го вересня.
Вітаємо нотаріусів з професійним святом. Бажаємо вдячних клієнтів, стабільності та заслуженої поваги колег. Нехай робота гармонійно поєднується з щасливим особистим життям. Бажаємо миру, добробуту, нових професійних здобутків, натхнення та успіхів у справі.
Джерело:
https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=478
1 вересня 1964 року відбулося урочисте відкриття першого широкоформатного українського кінотеатру «Україна».
Авторами проекту нової будівлі на місці колишнього цирку стали такі архітектори, як А. Я. Косенко та Л. В. Добровольский, а також інженери Ф. М. Бейлін та М. Б. Грінвальд. У новоствореному кінотеатрі було два зали: малий, на 220 місць, та великий, на 700 місць.
Сама будівля кінотеатру з`явилася у 1903 році, завдяки проекту архітектора В. П. Брадтмана. Тоді будинок належав цирку «Гіппо-Палас», власником якого був відомий на усю Росію дресирувальник коней Крутіков. Цей цирк був єдиним на усю Європу двохповерхневим цирком, який одночасно міг розмістити дві сотні глядачів.
До того ж, будівля мала унікальну акустику, завдяки чому її нерідко використовували для проведення концертів та творчих вечорів. На сцені цирку виступали такі видатні літературні діячі, як Олександр Купрін та Володимир Маяковський, а також такі оперні виконавці з мировими іменами, як Леонід Собінов, Федір Шаляпін та Тітта Руффо. Крім того, саме тут, на сцені цирку «Гіппо-Палас», проводилося обрання українського гетьмана Павла Скоропадського.
Наприкінці вересня 1941 року цю будівлю підірвали відступаючі війська Радянського Союзу, а у 1945 році будинок розібрали аж до самого фундаменту, бо руїни, на які перетворилася будівля, вже не підлягали реставрації.
Під час прем'єри у новому кінотеатрі фільму «Тіні забутих предків» 4 вересня 1965 року літературний критик Іван Дзюба зі сцени, аспірант-літературознавець Василь Стус і журналіст В'ячеслав Чорновіл в залі закликали підвестися на знак протестів проти арештів українських інтелектуалів, які відбулися влітку 1965 року. Підвелися далеко не всі, але підвелися. Увімкнули сирену, що мала все заглушити. Кінотеатр швидко було оточено бійцями внутрішніх військ.
Сучасний кінотеатр почав роботу після реконструкції у 2001 році, коли було модернізовано обладнання та будівлю кінотеатру.
