Фома Олександрович Гартман (відомий у світі як Томас Олександрович де Гартман) (1885-1956) народився в селі Хоружівка (Роменський повіт, Полтавська губернія, нині – Недригайлівський район Сумської області) в сім’ї аристократів. З 9 років вивчав композицію в Антона Аренського (вчителя Сергія Рахманінова, Сергія Прокоф’єва та Олександра Скрябіна), а згодом у Сергія Танєєва та близького друга і радника Петра Чайковського. Вже у віці 14 років його музику публікувало відоме Видання П. Юргенсона в Москві. Де Гартман також навчався у піаністки-віртуоза Анни Єсипової – однієї з викладачів Прокоф’єва. У 18 років він закінчив Петербурзьку консерваторію.
У 1906 році де Гартман став відомим завдяки постановкам його балету «La Fleurette Rouge» («Червона квіточка»), в ролях якого виступили з Ніжинський, Фокін, Павлова та Карсавіна. Він ставився протягом семи сезонів поспіль у Санкт-Петербурзі та ще в Москві до початку Першої світової війни.
Де Гартман переїхав до Мюнхена в 1908 році для вивчення дириґентства у Фелікса Моттла (Felix Mottl), учня Ваґнера. Там він познайомився з Василем Кандінським, який став його другом на все життя, та приєднався до авангарду в мистецтві та музиці, ставши учасником «Синього вершника» (творче об’єднання представників експресіонізму на початку ХХ століття в Німеччині). У його творчості почали з’являтися елементи імпресіонізму та модернізму.
У 1916 р. у Петербурзі Томас де Гартман познайомився зі своїм духовного вчителем Георгієм Івановичем Гурджієвим, з яким він працював наступні 13 років. З початком Російської революції в 1917 році вони втекли з невеликою групою послідовників через Кавказ. Зрештою вони оселилися у Фонтенбло, за межами Парижа, де Гурджієв створив свій Інститут гармонійного розвитку людини в 1922 році. У незвичній співпраці вони написали велику кількість духовної музики зі Сходу, переважно для фортепіано.
У 1929 році де Гартман покинув Інститут Гурджієва і переїхав на околиці Парижа, де, щоб утримувати себе і сім’ю, написав музику до понад 50 кінофільмів. 1935-1949 роки стали найпродуктивнішим періодом де Гартмана. Він створив багато великих творів для сольного фортепіано, голосу, камерного ансамблю та оркестру, включаючи 7 концертів, 4 симфонії, сюїти, балети та оперу. Наприкінці 1940-х він був добре відомий у Франції та Бельгії, де багато чудових музикантів виконували його музику, серед яких французький віолончеліст Поль Тортельє, французькі флейтисти Жан-П’єр Рампаль і Марсель Мойс, американський скрипаль Саша Шнайдер з Будапештського струнного квартету та дириґенти Сергій Кусевицький та Ежен Біго. Також його поєднувала міцна дружба із відомим іспанським віолончелістом Пабло Казальсом. Останній вважав його неабияким майстром своєї справи, виконував і пропагував його роботи на фестивалі “Prades Festival”, який сьогодні відомий як Фестиваль Пабло Казальса.
Читати далі: День народження Томаса Олександровича де Гартмана — українського композитора, піаніста
18 вересня 1929 року відбулося випробування першого вітчизняного зернозбирального комбайну, який був створений на запорізькому заводі «Комунар». Його випуск був здійснений завдяки праці колективу молодих інженерів заводу під керівництвом професора, вченого в галузях сільськогосподарського машинобудування та сільськогосподарської механіки, академіка Академії наук УРСР Василенка Андрія Овер'яновича.
За прототип взяв американський агрегат, він міг працювати з тракторами ХТЗ, «Сталінець», СТЗ.
На початку 1930 року заводом було виготовлено 10 перших комбайнів, а до кінця року загальна кількість вироблених комбайнів досягла 347.
З часом потужності заводу зростали і налагоджувалося їх власне виробництво, завдяки цьому вже не був потрібен експорт комбайнів з інших країн.
До Другої світової війни завод виробив 96 тис. комбайнів. Експорт комбайнів США припинили.
Зернозбиральними комбайнами збирали 97,1% усіх площ.
Після 1945 року конструкція комбайну була значно поліпшена — була детально досліджена роль відбійного бітера і соломотряса в процесі сепарації зерна, що дозволило істотно підвищити ефективність роботи зазначених вузлів. Крім того були проведені дослідження аеродинамічних властивостей грубого вороху, що суттєво покращило ефективність очищення зерна. На підставі зазначених досягнень у 60-ті роки були розроблені проекти високопродуктивних типів комбайнів СК-5 і СК-6.
Нечереда Борис Андрійович – український поет-шістдесятник. У 2000 р. отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка (посмертно) за книгу споминів «Стежки-дороги».
Борис Нечерда народився 11 липня 1939 року в селі Ярешки Житомирської області. Закінчив кораблебудівний факультет Одеського інституту інженерів морського флоту. Жив в Одесі, працював у різних газетах, був відповідальним секретарем Одеської організації СПУ.
Писати вірші почав ще будучи школярем. Протягом 1955-1958 рр. опублікував на сторінках газет більше двадцяти творів. У 1967 р. в одеському видавництві «Маяк» вийшла його перша поетична збірка із символічною назвою «Материк» й викликала чималий інтерес як у колег, так і в читачів. У 1998 р., вже по смерті поета, побачила світ збірка творів «Остання книга», упорядницею якої була донька. За життя Борис Нечерда випустив 12 книг поезії та один роман. По смерті поета Ліга українських меценатів, редакція журналу «Київ» і Одеська організація Національної Спілки письменників України заснували Літературну премію імені Бориса Нечерди.
Помер Борис Нечереда 11 січня 1998 року.
Миколаївська обласна універсальна наукова бібліотека висловлює щиру подяку Державний архів Миколаївської області за передане до краєзнавчого фонду унікальне видання.
Четвертий том «Actus Notarius» відкриває дослідникам доступ до матеріалів фондів № 424 «Контора нотаріуса С. М. Шмакова, м. Вознесенськ Єлисаветградського повіту Херсонської губернії» та № 425 «Контора нотаріуса А. Н. Томачинського, м. Вознесенськ Єлисаветградського повіту Херсонської губернії». Видання містить анотації до документів, а фотокопії архівних матеріалів дозволяють не лише ознайомитися з їхнім змістом, а й побачити справжні свідчення минулого. За сухими на перший погляд архівними описами поступово вимальовується жива історія – історія людей, родин, майна, правовідносин і повсякденного життя. Саме тому довідник стане цінним інструментом для дослідників історії нотаріату, генеалогії, краєзнавства, соціально-економічної історії та для всіх, хто прагне дізнатися більше про минуле рідного краю або власної родини. Важливо, що четвертий том «Actus Notarius», як і попередні видання серії, оприлюднено на вебсайті Державного архіву Миколаївської області у форматі PDF. Це робить цінні архівні матеріали доступнішими для дослідників і всіх зацікавлених, незалежно від місця перебування.
Історія створення серії також заслуговує на окрему увагу. Ідея системного описування архівних фондів нотаріусів та нотаріальних контор започаткована у 2019 р. й належить колишній директорці Державного архіву Миколаївської області, нині директорці Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, докторці історичних наук Ларисі Левченко. Роботу над четвертим томом довідника розпочала співробітниця архіву, історик і мистецтвознавець Наталія Кухар-Онишко (1951–2020). Завершила підготовку видання головний спеціаліст – Оксана Потоцька. Завдяки цій послідовній і копіткій праці архівні документи отримують упорядковане представлення, а дослідники – надійний дороговказ до джерел, які допомагають відтворювати минуле.
Запрошуємо завітати до бібліотеки й ознайомитися з виданням!
