15 жовтня 1615 року знатна киянка Галшка Гулевичівна при численних свідках подарувала свою спадкову землю із садибою на Подолі Київському братству. Цей день вважається днем заснування Київського Богоявленського Братства і школи при ньому.
Умовою дарчої було будівництво на цій землі монастиря, шпиталю, притулку для прочан, а також школи для дітей шляхти і міщан.
Галшка (скорочене ім'я від польського Галжбета, українською - Єлизавета) походила з давнього українського шляхетного православного волинського роду Гулевичів герба «Новина». Її дід був православним єпископом Луцьким і Острозьким, батько обіймав високі урядові посади. Спочатку Галшка була одружена із Христофором Потієм, сином майбутнього уніатського митрополита Київського Іпатія Потія, а після смерті чоловіка в 1606 році вдруге одружилась із представником заможного українського шляхетського київського роду Стефаном Лозкою та оселилась у Києві.
Свій фундуш (дарчу) Галшка Гулевич узгодила із чоловіком і 15 жовтня 1615 року при свідках внесла до київських магістратських книг.
У XVI-XVII століття православні братства утворюють низку навчальних закладів як відповідь монополії єзуїтських колегій, полонізації та окатоличенню.
Київська братська школа повинна була протистояти католицьким навчальним закладам. Як наголошували самі київські братчики у листі до російського царя Михайла Федоровича, «ми влаштували з великим накладом школу, щоб навчати дітей своїх слов'яно-руської й елліно-грецької мов та інших наук, щоб вони не пили з чужого джерела смертоносну отруту західної схизми і не схилялись у темряву римлян». Вчителями школи були як духовні, так і світські особи з України, Росії, Білорусі. До «дидаскалів», вчителів грецькою, висувались суворі вимоги. Шкільний вчитель мав бути «благочестив, разумен, смиренномудрый, кроток, воздержливый, не пьяница, не блудник, не лихоимец, не сребролюбец, не гневлив, не завистник, не смехостроитель, не славословец, не чародей, не басноказатель, не пособитель ересям, но благочестию поспешитель, образ благих».
У Братській школі вчилися діти всіх верств населення. Заможні батьки платили за навчання, бідні діти утримувались коштом Київського братства. Учні жили у церковних приміщеннях на Подолі та в академічному гуртожитку — бурсі. В школі навчали слов'янської, книжкової української, грецької, латинської і польської мов, а також граматики, піїтики (тобто теорії поезії), риторики, філософії, арифметики, геометрії, астрономії, історії, музики. Першим ректором Братської школи був колишній ректор Львівської братської школи, письменник, вчений Іов Борецький. Після його обрання на ігумена київського Михайлівського Золотоверхого монастиря ректором став публіцист, вчений, церковний діяч Мелетій Смотрицький, перу якого належить перша праця зі слов'янської філології — «Граматика словенська» 1619 року.
Київська братська школа була досить унікальною, адже там викладали видатні інтелектуали того часу: архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький, київський митрополит Ісайя Копинський, архімандрит Києво-Печерського монастиря Захарія Копистенський та полеміст і письменник Йов Борецький.
Останній став першим ректором школи та викладав грецьку, латину й філософію. Загалом братська школа давала на той час досить хорошу освіту. Студенти вивчали мови (церковнослов’янську, польську, грецьку, латину), граматику, арифметику, риторику, музику, філософію, богослів’я. З-поміж інших навчальних закладів Київська братська школа вирізнялася позастановістю, тобто тут могли навчатися як нащадки заможних і знатних шляхтичів, так і діти простих селян, козаків та міщан.
Надалі Київська братська школа стала основою для заснування іншого відомого навчального закладу. У 1632 році її об’єднали з Лаврською школою та під керівництвом митрополита Петра Могили була заснована Києво-Могилянська колегія, яка пізніше стала називатися академією.
Золотий період для академії був прямо пов’язаний із роботою церковних служителів (як її засновника Петра Могили, так і рештою релігійних діячів таких як Інокентія Гізеля, Софронія Почаського та Йосифа Кононович Горбацького). Вони були не лише інтелектуальною верхівкою свого часу, але й вихователями, благодійниками і меценатами. Лише Петро Могила зібрав унікальну й величезну для того часу бібліотеку, яку подарував колегії (це близько двох тисяч книг).
Та подальша історія навчального закладу мала й негативні сторінки. Найперше, у 1817 році академію тимчасово закрили для реорганізації та перетворення на Київську духовну академію, яка прямо залежала від російського духівництва. У 1919 році її після приходу до влади більшовиків. У 1920-1924 роках існувала перезаснована Київська православна богословська академія, яку також ліквідували.
Відновлення академії стало можливим лише після здобуття незалежності Україною: у 1991 році за ініціативи В’ячеслава Брюховецького відновлено Національний університет Києво-Могилянська академія, яка залишається одним з найпрестижніших вищих навчальних закладів України.
Та протягом останнього десятиліття в академії стали помітними деякі негативні (ліволіберальні) тенденції, які перетворюються на системні (особливо це стосується гуманітарної освіти). Сьогодні Києво-Могилянська академія має неоднозначну репутацію оскільки цінності навчального закладу суттєво відрізняються від класичних релігійних, на яких вона і була заснована.
Галшка Гулевичівна. Картина художника Віталія Кравченка, 1997 рік. Полотно, темпера. Джерело: afisha.te.ua
Джерело:
Офіційний веб-сайт УІНП