В’ячеслав Медвідь (В. Медвєдєв) – український письменник-прозаїк, есеїст, Заслужений діяч мистецтв України, почесний член Асоціації «Нова література», член літературного гурту «Пси Святого Юра». У 2003 р. отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка за роман «Кров по соломі».
Медвідь В’ячеслав Григорович народився 25 лютого 1951 р. в селі Кодня Житомирської області. Після закінчення школи він, приїхавши до столиці, складає вступні іспити на філологічний факультет Київського державного університету. Проте набраних балів вистачило на інший заклад – бібліотечний факультет Інституту культури. Здобувши фах бібліотекаря-бібліографа, він їде за направленням до Ужгорода і з 1972 р. працює методистом у Закарпатській обласній бібліотеці для дітей. Потім – служба у збройних силах. У 1975 р. повертається до Києва, працює у різних бібліотеках міста, у мережі книготоргу, видавництві «Дніпро». У 1981 р. був редактором редакції «Романів і повістей» видавництва «Дніпро». Тривалий час працював старшим науковим співробітником Українського центру культурних досліджень Міністерства культури і туризму України, секретарем ради Національної Спілки письменників України. З 1988 року – на творчій роботі.
Літературна кар’єра В’ячеслава Медвідя розпочалась у шостому класі школи. Перші його поезії, нариси, етюди друкувалися в районній газеті. Він автор книжки оповідань «Розмова» (1981), книжки прози «Заманка» (1984), романів «Таємне сватання» (1987), «Збирачі каміння» (1989), «Кров на соломі» (2001), книжок прози «Льох» (2000), «Лови» (2005), щоденників, есеїв та інше.
Окремі твори В’ячеслава Григоровича перекладалися іспанською, казахською, литовською та чеською мовами.